Вальдемар Лісяк - Шуанська балада, Вальдемар Лісяк

Наступного дня після бою вони отримали новий удар — прийшла звістка про капітуляцію керівника повстання в Майні, Бурмона. Наступний удар став нокаутом — це була звістка про те, що в Морбіан мають увійти "пекельні колони", ті самі, що багато років тому перетворили Вандею на чорну пустелю. Гедеон "луснув" і, коли Брюн почав зосереджувати п'ятдесят тисяч солдатів у Ванні, він попросив миру. Так почався його шлях через страждання; йому довелося зігнути шию, щоб врятувати для тисяч невинних людей дахи над головою. Після кількох зустрічей з Брюном вони уклали договір з одинадцяти пунктів. В одному з пунктів говорилося: "Після капітуляції своїх військ головнокомандувач шуанів поїде до Парижа для переговорів з урядом; для цього йому будуть видані необхідні паспорти".

Незважаючи ні на що, Гедеон все ще вагався. Йому порадили сховатися, як і офіцерам його штабу — Гіймо, Мерсьє та Сен-Редженту, але примара кривавого умиротворення була ще близько, а на додаток до цього прийшла звістка про розстріл Фротте... Він прийняв своє рішення під тиском цих фактів. Перед від’їздом він роздав більшу частину скарбів шуанів своїм бійцям, а потім вирушив на зустріч з Наполеоном. Паризька газета "Le Moniteur" від 19 лютого з деяким співчуттям оголосила про прибуття великого шуана до столиці. А тепер залишимо Кадудаля на хвилинку по дорозі до Парижа...

Рубіж лютого і березня 1800 р. Наполеон теж не щасливий. Він щойно переїхав до палацу Тюїльрі, зазначивши в присутності свого секретаря:

- Не штука сюди увійти, Бур’єн. Штука - залишитися.

Це могло виявитися нелегким. Все начебто було добре – за ним була армійська еліта (з Італії та з Єгипту) і більшість суспільства, яке його обожнювала, і він мав абсолютну владу. Але були й інші війська; щонайменше десять амбітних і заздрісних генералів змовлялися проти нього, по його штабу почали ходити словесні памфлети та образи, які незабаром переростуть у листівки проти "тирана", "республіканського пігмея", "безсоромно амбітного бунтівника", заклики до того, щоб "порахувати йому кістки" тощо. А ще повстання в Бретані...! Тому Наполеон хотів побачити ватажків повстання, знешкодити їх своїм магнетичним поглядом і якоюсь незбагненною магією, якою він перетворював найбільших ворогів на своїх слуг і прив’язував їх пучками до ампірної колісниці.

Кадудаль прибув до Парижа 4 березня і негайно зареєструвався в поліції, пред'явивши паспорт, у якому чорним по білому було вказано, що двадцятидев'ятирічний землевласник Жорж Кадудаль народився у Ванні та постійно проживає в Нанті (все, крім віку та імені було неправдивим). Потім він оселився зі своїми "горилами" (лейтенантами Лерідантом і Біже) в "Отель де Нант" на вулиці Університе, а вранці 6 березня його представили Консулу в Тюїльрі разом з іншими лідерами повстання. Вони побачили один одного вперше в житті.

Бонапарт побачив блідого велетня з бичачою шиєю й широкою головою, вкритою тонкими кучерями, що стояв на двох ногах-колонах і жестикулював руками, які, як усі знали, затримували жеребця, якого били батогами. Очі, нерухомі й уважні, що викидали з-під кущистих брів спалахи впертості, гордості, примхливої ​​холеричності й типової для селянина недовіри, десь глибоко всередині них ховалися вогники добродушного гумору, які нині згаслі й були відсутніми.

Кадудаль мав щось від масивних, жорстоко грубих та таємничих каменів морбіанського Карнаку, від менгірів, від вічного океану, що омиває береги Бретані, від грубої поезії самотніх просторів.

Сам він побачив чоловіка, який, як йому було відомо, був невисокого зросту, але він не очікував, що він такий низький, з коротко підстриженим і гладко зачесаним волоссям, з однією рукою, засунутою в розстібнутий жилет, а іншою — за спиною, з очами, що просвічують тебе навиліт, який використовує слова-наркотики, сформульовані в речення, в яких логіка та демагогія були гострими мов бритва та танцювали один і той же танок. Бонапарт перебував на завершальній стадії своєрідної мутації фігури - з худорлявого офіцера з довгим волоссям, що спадає на плечі, він перетворювався на джентльмена з пузцем і пасмом волосся, відомого із сотень портретів.

Під час цієї першої колективної аудієнції Бонапарт зробив колосальну і, як згодом виявилося, незворотну помилку. Він поставився до Кадудаля, єдиного неблагородного в групі, яку приймав, як до неграмотного телепня. Не зумівши пробачити йому впертість і непримиренську позицію на конференції в Пуансе, він явно знехтував ним і, спокушаючи аристократів лагідними словами, дав зрозуміти, що з селянським бандитом зв'язуватися не буде. Жорж ніколи йому цього не забув.

Через три тижні, 29 березня 1800 року, відбулася друга аудієнція, атмосферу якої я описав в зачині і яка продовжує захоплювати істориків донині. Перше запитання: для чого ця зустріч сам-на-сам? Наполеон усвідомлював свою помилку і хотів її виправити? Він відштовхнув від себе найнебезпечнішого ворога, єдиного, кого не можна було обдурити красивими словами на кшталт: "Яким благородним було повстання у Вандеї!". Він хотів його купити? Після першої аудієнції він мав сказати:

- Я бачив Жоржа. Я думаю, що цим жирним бретонцем можна скористатися.

А Жорж? Чого він очікував? Маститий (не дуже заслужено) автор біографії Наполеона Е.В. Тарле висловлював переконання, що Кадудаль бачив у Бонапарті французького Монка[4] - в даному випадку воскресителя престолу династії Бурбонів. Ніщо не може бути дальшим від істини. Відразу після прибуття на береги Сени Жорж зв'язався з головою диверсійно-шпигунського агентства в Парижі, оплачуваного роялістами та британською розвідкою, Гайдом де Невілем, людиною, яка брала участь у вже описаній першій зустрічі роялістів з Консулом і був яскравим свідком акцентованих слів Наполеона: "Я не рояліст!". Ці слова пояснювали все, тому Кадудаль не міг обманювати себе з цього приводу. Так чого він хотів? Панування в Вандеї, свого роду автономії? Скоріше за все.

Двоє людей, які підслуховували розмову Бонапарта з Кадудалем через щілину у дверях (Бурьєнн і Рапп), чули мало чого. Майже нічого. Пізніше Бурьєн записав у своїх "Спогадах" лише те, що розмова була довгою і бурхливою. З пізніших загадкових одкровень Наполеона та з обмовок високих поліцейських чиновників можна припустити, що Перший Консул пропонував Жоржу: за однією з версій (поліцейського Монгайяра) — посаду генерал-майора або, в якості альтернативи, сто тисяч франків пенсії "за перехід в стан спочинку"; за іншою, більш вірогідною версією, командування бригади територіальної охорони, створеної для наведення миру і порядку в постраждалих від повстання західних департаментах (чи то Гедеон... повинен би пацифікувати Морбіан!). У всякому разі, одне можна сказати напевно: Наполеон з усіх сил по-своєму намагався