Міа Натан - Виходь за мене, милий, Міа Натан

Й ми поїхали. У нічний клуб. До речі, нічогенький такий клуб. Я не дуже люблю подібні тусовки. Не подумайте, що вік. Це в мене ще з юності. Тож, ми поїхали в клуб, який надибав Томас.

Я давно так не відривалась! Наче в мене біси вселились! Ми випивали, танцювали, сміялися, заводили знайомствами з іншими людьми у клубі, знову сміялись. Це було щось зовсім чумове, схоже на дитячий калейдоскоп! Пам’ятаєте, така труба, а всередині різнокольоровий мотлох. Але декілька спеціальних лінз робить так, що, як не поверни, виходить якийсь яскравий візерунок. Людям подобається крутити калейдоскоп та з того непотребу створювати все нові й нові ілюзії.  

Десь під ранок я, до неможливості втоплена, запросилася додому. Цього разу Томас був не проти й ми знову опинилися на задньому сидінні таксі.

-  Ну як ти, моя дорога? Не шкодуєш, що ми поїхали розважились?

-  Аж ніяк! Ти таки був правий!

Я знала, що зараз у мені говорять шампанське разом з незліченними коктейлями. Що скоро вся їх анестезуюча дія скінчиться, але хай так!

Навіть крізь п'яні веселощі це кляте примарне видиво з Максимом, що цілує незнайомку, періодично з'являлося у моїй свідомості.

- Ну, ну, навіть не думай киснути! Все минеться! А твій поганий настрій врядчи тобі допоможе вибратись з цієї ситуації, - наче прочитав мої думки Томас.

- Ага. Не сперечаюсь. Слухай, а ти мабуть радий, як все склалося? А ну, признавайся, радий за сестричку?

- Знаючи Макса, не впевнений, що мені не прийдеться ще й її заспокоювати!

От же ж, Дон Жуан недороблений! Знала б я, що він такий… До речі який?

- А що ти знаєш про Макса?

- В основному те, що стосується Аніти. Він був єдиний з її знайомців, кому вдалось аж так її зачарувати. Всі розмови були тільки про нього. Він повністю поглинув її, а потім виплюнув. Без жалю. Як тільки вона йому набридла. Й, вибач, переключився на тебе. От, що я знаю.

На цій ліричній ноті таксі зупинилося біля мого будинку.

Я подякувала Томасу за чудовий вечір. Попрощалась та вийшла з авто.

- Почекай хвилинку! – він вийшов за мною.

Раптом міцно-міцно притис мене до себе. Ніжно поцілував, ледь торкнувшись губ.

- Не сумуй, сонечко! Все буде добре! Я з тобою!

Томас сів у таксі й машина рушила. Я торкнулась до губ, де ще відчувала Томасів поцілунок, невловимий, як мимовільний дотик крил метелика. Так дивно все це!

Я повернулась до під’їзду і побачила Максима. Він стояв біля дверей й мовчки дивився на мене.