Таня Мальована - Кава на Різдво, Таня Мальована

— Так і запитай його завтра, чого він мамі то збрехав. Ти ж з ним побачишся от і розплутаєте, що ти там собі напридумувала, — підбадьорювали мене Ліля.

— Та може й так. Знаєш, що саме цікаве. Його обличчя здалося мені знайомим, а згадати не можу.

— Не знаю, навіть. Може десь в соц. Мережах бачила?

— Не пам’ятаю.

Ми ще з пів години прогулювалися парком та ловили перші сніжинки. Теревенили про своє жіноче, ділилися планами на свята, я розповідала про свої думки на кав’ярню та що хочу зробити. Ліля ділилася про свою роботу й що їх директор планує відкрити новий готель.

Нат зустріла мене вже в пустій кав’ярні. після зведеня каси я її відпустила з чистим сумлінням.

А сама взялася за прибирання та наведення ладу з деякими прикрасами. Ще збирала десерти на завтра. Все-таки я хотіла, щоб торт від Маші став окрасою корпоративу Максима. Це б відкрило деякі можливості, можна було б візитівки роздати.

Сповіщення телефону застало мене зненацька. Зазвичай в пізній час мені нікому писати.

«Привіт» світилося на екрані з невідомого номера.

Не може бути!

Кинувшись до сумки, як справжня навіжена, я шукала ту саму візитівку. А вона, як зачарована від мене ховалася. Ага, схопила!

Так,  Максим Сергійович, виголошувала вона й цифри збігаються.

«Привіт», несміливо відповіла я й мабуть, стала  кольору свого волосся.

«Що робиш? Я не відвертаю?» прилетіло наступне повідомлення.

«Зараз буду викликати таксі й зачиняти кав’ярню. А потім додому», збираючи пожитки в пошматовану мною сумку, написала я.

«Пиши адресу, я тебе відвезу», цієї пропозиції я не очікувала та так і завмерла з блокнотом в руках.

«Не треба, я доберуся».

Аня ти непрохідна дурепа, сказала б тобі твоя подруга, от що ти пишеш.

Ну от він образився, повідомлення не прочитане.

Дзвінок телефона змусив мене підстрибнути на місці.

— Так, ало, — не сміливо відповіла я, побачивши цифри номера.

— Я вже в  машині та чекаю адресу, — почула я спокійний голос на фоні гудіння мотора.

— Лісова 2, «Кіт та кава» кав’ярня, — відповіла я, бувши абсолютно приголомшеною.

Мене ніколи не забирали після роботи чи з роботи. Максимум викликали таксі.

— За п’ять хвилин буду, — почула я впевнений голос вікінга, а потім гудки.

Я так з телефоном і зависла. Це він заради мене зірвався в ніч, щоб я сама не їхала. Чи може йому, щось треба?

Так Аню не накручуй себе. Краще он збирайся хутчіше.

Перевірила всі крани, вимкнула я світло чи ні, кавомашина вимкнена, кав’ярня чиста. Десерти чекають в холодильнику. Прикраси на місці, список закупів на завтра є. Зміна готова.

Так одягнутися й головне не нервувати, а то сіпаюся зараз, як старшокласниця.

Тихий стукіт у двері привів мене до тями.

Натягнувши накинувши шарф, підхопила сумку та свій чарівний гачок, щоб опускати ролета.

— Привіт, допомогти? — голос Максима прозвучав із за спини.

— Привіт, в мене є ця чарівна штука, — показала я на свою палицю й широко посміхнулася.

Він стояв у промінні ліхтаря, а сніг збирався на плечах його сірого пальто та волосі. Максим усміхнувся та огледів мене з голови до ніг.

— Все ж таки я вище, — й витягнувши руку дістав та спокійно опустив ролета.

— Дякую, — мені залишалося хіба що посмикати двері, впевнившись що зачинила їх, та замкнути ролета, залишивши гачок на порозі до завтра.

— Поїхали, — Максим відчинив для мене двері машини.

Поки сідала ловила себе на думці, що це відбувається не зі мною й такі жести залишилася тільки в кіно.

Але двері які чоловік зачинив за мною казали про протилежне.

А потім й він сам сів за кермо.

— Кажи адресу, відвезу свою наречену додому.