Олександра Малінкова - Поліна, я на колінах!, Олександра Малінкова

ГЛАВА 7

Щойно вечірня трапеза закінчилася непоміченою вислизнула з будинку в садок. Принаймні я так думала, що щезла по тихому. А вже за мить помітила Софію яка тихо крокувала слідом за мною. 

- Можна сісти біля тебе? - запитала дівчина й показала рукою на лавку, яка розміщена під розлогим деревом, де я щойно вмостилася.

- Звичайно! - збентежено вимовила й втягнула голову в плечі. - А тебе не будуть шукати? 

Не те щоб я одразу хотіла позбутися її товариства, швидше просто побоювалася що слідом ось-ось нагряне решта сімейства. Софія сподобалася мені. Перша людина за останній час, знайомство з якою не викликало негативних емоцій. 

- Напевно будуть! - вона пересмикнула плечима й задумливо поглянула на небо.

- Скільки тобі років, Полю? П’ятнадцять? Шістнадцять? 

- Шістнадцять! - відповіла їй.

- Знаєш, в твоєму віці в мене були схожі проблеми. - вона сумно зітхнула. - Про це мало хто знає, особливо Данієль. 

- То може й мені не слід довіряти твою таємницю. - я почала озиратися на всі боки, пригадавши той випадок коли про секрет Данієля швидко взнала Клара. - Ти мене зовсім не знаєш.

- А як жити без довіри людям? - щиро посміхнулася Соня. - Думаю, що дівчинка яка намовила на себе, щоб вигородити не байдужу їй людину апріорі не може бути поганою чи лихою. 

- Як ти дізналася? - я здивовано заморгала.

- Це було зовсім не складно! Дивно тільки чому цього не помітив твій батько! 

- Не помітив чи не захотів помітити! - опустила очі й почала розглядати кінчики своїх кросівок.

- Ти хороша! - вона поклала свою теплу долоню на мою руку. - Я це відчуваю.

- На жаль не всі такої думки! 

- Головне ти сама не втрачай віру в себе! - Софія інтуїтивно повернула голову у бік де з-за рогу щойно визирнув Данієль.

- Дякую! - прошепотіла наостанок.

- За що? - здивувалася вона.

- За теплі слова підтримки.

Так шкода, що не встигла попередити її щоб вона була обережною з Кларою та Майклом, бо ця парочка не вирізняється правдивістю чи щирістю. 

Не втрачати віру. Гарно звучить! А от крокувати по життю впевненою ходою, розправивши плечі, лишаючи усіх недоброзичливців далеко позаду це зовсім непросто. Красива теорія, добрі слова та побажання, от би ще знати завітну формулу, як це втілити в життя. Злітати б в майбутнє і впевнитися, що там зі мною все добре! Я доросла, самодостатня і гарна і не лише у фізичному сенсі цього слова, а й залишилася зі світлою душею, не зломлена - сильна, вільна, незалежна. 

- Соню! Ось ти де! - старший зведений брат притягнув дівчину за талію до себе й поцілував у щоку. Зиркнув з-під лоба на мене й повів її за собою. 

Щойно лишилась на самоті, пригадала про Лідію Іванівну. Треба неодмінно заспокоїти жінку й запевнити, що якщо Клара з Майклом почнуть розкручувати й надалі тему зі  звільненням, то спробую вмовити тітку й забрати її до Англії. Нічого їм готувати всілякі смаколики, на них вони точно не заслуговують! От цим негайно і займуся! Поговорю з жінкою!

Зіскочила з лави й, озираючись, почимчикувала до будинку.

- Далеко зібралася! - прошипів Майкл, котрий чатував на мене за рогом будинку. Боляче вхопив за плече, що я аж зойкнула від болю.  

- Відпусти!

- А то що? Розплачешся? Чи побіжиш скаржитися батечку? Впевнена, що він тобі повірить, мала психічко? - з ненавистю вимовив кожне слово. 

Присягаюся! Я колись неодмінно тобі помщуся! За все! За всі сльози і біль!

- Думала сама хитра? - стиснув щосили пальці навколо моєї руки.

- Мені боляче! 

- А мені ні? Жити з таким неподобством як ти під одним дахом? - прошепотів на вухо, озираючись й потягнув догори, що я змушена була стати навшпиньки, щоб бодай хоч трішки зменшити біль.

- Ніхто тебе не змушує! Це мій дім! 

- Вже ні! - зухвало  кинув жорстокі слова й з силой жбурнув у бік стіни, об яку я боляче вдарилася головою і хребтом. 

А сам нахаба швиденьно поспішив вшитися з цього місця. Ще ж треба обзавестися алібі, на випадок, якщо в мене дійсно вистачить сміливості поскаржитися дорослим.

В голові замерехтіли яскраво білі та червоні кола. Ледве втримала рівновагу, щоб не впасти. Від болю і образи непрохані сльози закапали з очей.

Треба заспокоїтися! 

Витираю сльози  кінчиком рукава. 

Ніхто не має бачити мене в такому стані!

Не треба зайвий раз радувати ворогів! 

Спробувала розправити плечі, та гострий біль пронизав правий бік.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍