Валерія Дражинська - Ти отруїв мене собою, Валерія Дражинська

- Ти точно не залишишся? - майже благає вона.

- Ні!

- Дімітріс, ну будь ласка!

Гаразд, так навіть краще. Зараз вийду, привітаюся та піду. Роблю кілька вдихів, налаштовуючись. Проходжу в арку й одразу застигаю на місці, зустрічаючись із ним очима. На тлі синього підсвічування його очі зловісно блищать. Він стоїть обличчям до мене. Аня обіймає його за талію, уткнувшись обличчям у груди. Його руки в неї на плечах. Потрібно йти, але я знову не можу позбутися полону його погляду.

І тоді він робить це. Тисне на плечі Ані, змушуючи її опуститися на коліна. Вона безмовно підкоряється. А я від шоку того, що відбувається, остаточно втрачаю над собою контроль. І втрачаю момент, коли можу ще піти. Поки дівчина справляється зі шортами, Дімітріс збирає темне волосся в кулак. Губи в нього прочиняються. І це єдина реакція, коли вона заковтує його член. Немає жодної прелюдії, він одразу починає жорстко трахати її рот. Приміщення наповнюється чавкаючими звуками та судомним свистом дихання. Дімітріс свою наречену не шкодує. Рука ритмічно напружується, грубо штовхаючи голову дівчини на себе. Та вона й не пручається, навіть навпаки професійно старається.

Аню він спрямовує, натискаючи затиснутим в кулаці волоссям. Мене ж утримує незрозумілою силою погляду, не заплющуючи і не відводячи палаючих очей. 

Рот давно наповнився слиною. Між ніг палає незадоволеністю. Це я там стою перед ним на колінах. Мене він має як бажає, уважно спостерігаючи за процесом. Я мимоволі облизуюся. Хочу спробувати його смак. Брудно! Пішло! Неправильно! Ніби знаючи мої думки, він прикриває очі й починає кінчати. Рука завмирає, притискаючи голову до паху, змушуючи Аню гарячково ковтати.

Я нарешті відмираю та різко повертаюся в коридор. Притискаюся до стіни. Розпластуюсь на ній. Дихання надривається, серце вилітає з грудей.

Лунає надсадний кашель. Відпустив її. Я хочу розчинитися, зникнути, втекти. Але розумію, що, якщо він захоче мене знайти, то сховатися мені ніде. Якого біса ці багатії не ставлять на дверях замки? І ось він захотів:

- Іди до себе в кімнату. Я скоро прийду, - тон наказовий, безапеляційний, такий не послухатися неможливо.

Я тупо дивлюся перед собою. Навіть тоді, коли голий торс закриває мені огляд. Він безцеремонно порушує мій особистий простір. Між нами кілька сантиметрів. Дімітріс кладе руки на стіну по обидва боки від моєї голови. Нависаючи, але не торкаючись. Обволікаючи мене в кокон свого тіла.

- Сподобалася вистава? - основу шиї обволікає жар дихання, вологого волосся торкаються губи.

Він шумно вдихає мій запах. Мене починає лихоманити. Здається, що температура перевалює за сорок. Відповісти навіть не намагаюся.

- Маленька, подивися на мене! - ласкаве звернення балує слух.

Несміливо піднімаю голову. Так близько! В очах більше немає порожнечі, там цілий океан, який поглинає, засмоктує мене в чорноту своєї безодні. Стільки емоцій, що я гублюся в їх визначенні.

- Припини! Трахати! Мене! Очима! - голос тихий, інтимний, спокусливий, - Ти пошкодуєш, якщо я зірвуся!

- А якщо ні? - пересохлі губи самі ставлять провокаційне запитання.

Дімітріс злегка схиляє голову вбік. Прибирає руку від стіни і кісточкою вказівного пальця м'яко проводить від скроні донизу, минає щоку, зупиняється на горлі. Усією п'ятірнею обхоплює шию. Не боляче, але вже не ніжно, даючи зрозуміти серйозність вимовленого слова:

- Пошкодуєш! - впевнене повторне твердження.

Рука стискається трохи сильніше, а губи наближаються до мого вуха.

- Не варто тобі бути присутньою на весіллі, - огортаючий шепіт та невагомий поцілунок у мочку, - Не варто!

- Це загроза, - запитую з придихом, перебуваючи на межі оргазму.

- Порада!

Він йде, а я повільно сповзаю по стіні.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно