Марк Лівін - Сторітелінг для очей, вух і серця

її взагалі. Але не варто також думати, що лише глибокі й академічні матеріали викликатимуть фурор і залучатимуть до читання свідому аудиторію[13]. Тож перш ніж узятися за історію, потрібно відповісти собі на питання: з якою глибиною історії я працюю?

У цьому допоможе хороша схема, про яку йдеться у книжці Рея Даліо «Принципи»{31}. Я почув про неї на одному майстер-класі арт-директора бюро Spiilka Володимира Смирнова.

Зображення з презентації Володимира Смирнова

Хороша історія проводить людину однією сильною думкою (сюжетом) від початку до кінця, міксуючи аргументи різної глибини і не забуваючи при цьому виринати назовні.

Про що в ній ідеться?

1. Будь-яка історія має головну думку, що повинна простежуватися від початку і до кінця оповіді. Це відповідь на запитання: «Що саме я хочу розповісти?».

2. Будь-який приклад, який використовується в історії, працює на підсилення головної думки.

3. Усі приклади історії мають різну глибину: якісь легко зрозуміти, для інших навіть потрібна спеціалізована освіта.

У поганих історіях головна думка втрачається, при цьому оповідь губиться в незрозумілій аргументації. Не забувайте, що заповідав Вітґенштайн: слова запускають у голові людей картинки об’єктів їхньої реальності.

Природний потяг людей до сторітелінгу ховається за інтуїтивним запитанням «наприклад?», яке ставиш щоразу, коли не розумієш, про що йдеться. Щоб історія вийшла сильною, важливо обрати правильний мікс прикладів і зробити так, щоб вони працювали на головну думку.

Принцип «теза + приклад» можна використовувати для того, щоб створювати прості лаконічні історії, скажімо, для соціальних мереж. А можна брати його за основу для великих сюжетів. В обох випадках усе буде визначатися масштабністю думки й кількістю прикладів, через які потрібно розкрити основну ідею. Крім того, хочу, щоб читач розумів, що «теза + приклад» — це принцип конструювання, який не дає відповідей на, скажімо, такі запитання: «яким повинен бути сюжет історії?» або «як розповідати історії про себе?». Про схеми конструювання сюжетів ми поговоримо в наступних розділах[14].

Коли ми говоримо про глибину пошуку аргументів, варто пам’ятати: крім «що», тобто ключової події чи думки, хороша історія повинна також містити відповідь на запитання «чому?», яке пояснює причини того, що сталося. Щоб прокопати вглиб і знайти справжнє золото, можна скористатися інструментом «5 чому»{32}, який вигадав та запровадив у своїй компанії Сакічі Тойода — засновник відомої компанії Toyota. На думку інженера, для того щоб зрозуміти причини проблеми, треба п’ять разів повторити питання «чому?». Кожна відповідь формує основу для наступного запитання.

Скажімо, я хочу написати історію, чому більшість часу проводжу вдома. Для цього шукаю відповідь, яка мені найбільше відгукується.

Наприклад: мені важко спілкуватися з новими людьми.

1. Чому? Тому що я не знаю, що їм казати і як поводитися.

2. Чому? Тому що в моїй голові живе уявлення, що треба бути обов’язково смішним і дотепним, почуватися вільно — людям це подобається. Не впевнений, що я так умію.

3. Чому? Тому що в мене мало подібного досвіду, я ніколи не почувався душею компанії і не отримав позитивного фідбеку.

4. Чому? Тому що завжди намагався бути скромним і не лізти поперед батька в пекло.

5. Чому? Тому що мене колись так навчили, і я тривалий час думав, що це правильно.[15]

Звісно, така логіка не зводить проблему лише до моделі виховання. Якщо аналізувати глибше, треба брати до уваги все середовище, у якому формувалася людина. Це дещо спрощена відповідь, але вона дає щонайменше п’ять прикладів, навколо яких можна побудувати свою історію так, щоб інші люди себе в ній також упізнали і їм це відгукнулося.

Що спільного в автора та будівельника?

Я багато років працюю у творчому середовищі і чув немало різних варіантів, чому людям важко працювати з історіями. Вони ставлять три найпоширеніші питання:

1. Відсутність натхнення: «Про що писати?».

2. Проблема білого аркуша: «Є ідея, але коли пишу, усе зникає».

3. Невпевненість у собі: «Чому це взагалі має когось цікавити?».

Можливо, ці проблеми навіяні поп-культурою, яка романтизує досвід автора. Кожен, хто не розібрався, як усе це працює, бачить перед очима картинки з різних фільмів чи книжок: автори сидять за столом у задимленій кімнаті, часом зриваються на рівні, щоб походити, а тоді різко сідають і нервово стукотять по клавіатурі (чи по друкарській машині), подекуди запиваючи все це алкоголем, ну, чи компотом. Іноді це також може бути картинка, у якій автор годинами сидить над білим аркушем, не в змозі написати жодного слова. Здається, ще мить і він заплаче.

У кожному разі магічний термін «натхнення» — це ресурс. Хтось не хоче його для себе артикулювати, щоб не втратити ефекту несподіванки, мовляв, натхнення не має розкладу. Але для людей, що залежні від написаного, — скажімо, професійні журналісти й письменники, блогери, що монетизують свою роботу, редактори, автори, що пишуть для медіа, — чекати цього «натхнення» іноді прирівнюється до смерті. Адже їжа, комунальні послуги, відпустка, кредити і багато іншого потребують конкретики.

Отже, зовсім поруч з людьми, які вважають творчість чимось магічним, є й інші — «дослідники», яким цікаво розчаклувати процес. Вони, до того ж, можуть поділитися своїми знаннями і тим самим розвивати професію — це дуже корисно. Я бачу багато спільного між цими людьми і будівельниками. Автори-«дослідники» також мають конкретні матеріали, з яких будують оповідь. Але це не значить, що при цьому їхня робота втрачає шарм, а будівлі виходять сірими та прагматичними. Як на мене, тут визначальною є любов до професії. Адже коли любиш — хочеться робити все якомога краще.[16]

Тож якими будівельними матеріалами може скористатися автор, щоб отримати відповідь на питання «Про що писати?»?

Що будує історію? / Що руйнує історію?

достовірні факти / неперевірені або перекручені факти

конкретика та дія / загальні формулювання

осяжні деталі (колір, запах, смак) / сміття(усе, що не наділено сенсом)

емоції та реакції героя / суб’єктивна оцінка емоцій та реакцій героя

відкритість та розуміння / засудження чи неприйняття

Не варто забувати, що будь-який елемент можна використати по-різному. Наприклад, з каменю можна побудувати дім. Але каменем також можна його зруйнувати.

1. Не забувайте перевіряти достовірність фактів — інакше введете читача в оману.

2. Говорячи загальними фразами без прикладів, ви