Наталія Паняєва - Вакансія на вбивцю

його могли побачити й у коридорі. Але він був готовий піти на такий ризик. Адже, заради цього, власне, і затівалася вся справа.

Віталій трохи здивувався, коли побачив, що номер незамкнений. Він обережно зазирнув до вітальні — там горіло бра на стіні. Якийсь рух долинав з Маргаритиної кімнати, видно, та збирається на перегляд і ось-ось повинна вже піти.

Дуже тихо Гаранджа пройшов до себе, спробував відімкнути дверцята шафи, але ті виявилися відчиненими. Дівчина, здавалося, знаходилася в тому самому положенні, у якому він її залишив, та коли доторкнувся до оголеної руки, шкіра виявилася холодною і твердою. Віталій скрикнув — Жанна була мертвою.

Деякий час Гаранджа безсило стояв, притулившись до шафи. Дві думки одночасно промайнули у нього в голові. По-перше, хтось невідомий виконав його роботу і позбавив задоволення. А по-друге, тіла доведеться-таки позбавлятися. І тільки згодом він подумав про того, хто міг це зробити. Безсумнівно, питання не має відповіді. І це налякало Віталія найдужче. Хтось начебто підслухав його думки і зрозумів бажання. У Гаранджі пішла обертом голова. Пригода вже не здавалася йому аж такою захоплюючою.

Віталій дивився на мертву дівчину й розмірковував про те, що її буде дуже важко нести, якщо на той час не мине трупне задубіння. Він десь щось читав з цього приводу. Здається, задубіння минає за кілька годин по смерті, але за скільки саме, пригадати не міг. Гаранджа витяг з шафи костюм і кинув його на ліжко, потім спробував підняти правицю мертвої дівчини. Вона була настільки важкою, що Віталій засумнівався, чи вдасться донести її до ліфта. Він засунув руки їй під пахви й заходився піднімати мертве тіло.

Коли він зумів-таки притулити його до стінки шафи, пролунав стукіт. Віталієве серце на мить зупинилося, а потім загупало так, що стало важко дихати. Ручка дверей у його кімнаті повільно повернулася. Опустивши тіло дівчини, він захлопнув шафу. І саме цієї миті стулки розійшлися: перед ним стояла Маргарита у вечірній сукні яскраво-червоного кольору. Гаранджу пройняв холодний піт. Вони стояли й довго дивилися одне на одного. Маргарита не очікувала зустріти Віталія. Під час переодягання тривожні думки не полишали жінку, і тому перед виходом вона вирішила ще раз оглянути спальню коханця, сподіваючись знайти хоч щось, що заспокоїло б її або підтвердило підозри.

Побачивши остовпілого Віталія, блідого й дуже наляканого, Маргарита зрозуміла, що спіймала його на гарячому. Вона спостерігала за тим, як Гаранджа потроху заспокоюється і опановує себе.

— Привіт, — його голос трохи тремтів. — Я збирався перевдягтися. Хочу сходити на перегляд.

Маргарита мовчки кивнула.

Вони ще помовчали.

Тоді Віталій додав:

— Мені треба поквапитися. А ти йдеш?

— Так.

Гаранджа відійшов до столу й почав викладати усе з кишень: золотий портсигар, запальничку, носовичок і дріб’язок.

Маргарита глибоко зітхнула, наче збираючись пірнути у холодну воду.

— Віталію, що з тобою все-таки трапилося?

На мить він завмер, потім повільно повернувся. Тьмяні окуляри надавали йому якогось лиховісного вигляду.

— А що зі мною могло трапитися? Нічого. Чи ти маєш на увазі щось конкретне?

— У мене таке відчуття, — голос жінки стишився до шепоту, вона завмерла на місці, — що ця дівчина…

— Даремно ти хвилюєшся, — перебив її Віталій, — вона давно пішла.

— А ти не матимеш через неї неприємностей? Та дівка може чимось зашкодити?

— А навіщо їй це?

— Але вона може спробувати шантажувати тебе…

Гаранджа посміхнувся. Принаймні його губи скривилися у посмішці, хоча обличчя й залишалося напруженим.

— Ні, нічого такого не може бути. Чому ти вважаєш, що вона здатна на таке?

— Така дівчина… — незакінчена фраза зависла в повітрі. Маргарита помітила, що Віталій раптом закам’янів, утупившись у шафу, і теж подивилася туди: дверцята повільно прочинялися…

Маргариті раптом зробилося дуже лячно, вона побачила, як Гаранджа зробив було різкий крок уперед, але зупинився. Його обличчя ще більше сполотніло. Стулки цілком розійшлися — мертве тіло Жанни Задорожної впало до ніг Маргарити.

Розділ 4

Гаранджа навіть не підозрював, яка твердість таїлася за красою Маргарити. Твердість характеру, закладена ще в дитинстві.

Далеко не всі знали про те, що Маргарита виросла в нетрях забудованого приватними халупками району міста Херсона — Забалки. Будинки там зводили на початку минулого століття над катакомбами, звідки й брали каміння, тому про «зручності» там довго ніхто не здогадувався: провалля у городах заміняли їх. Якщо на початку минулого століття або й у кінці позаминулого район заселяли більш-менш заможні міщани, то наприкінці XX ці халупки були вже успадковані або перепродані робітникам заводів, розташованих поблизу. Забалки поглинули нестатки і пияцтво. Батько Маргарити теж працював на одному з заводів, а мати рано померла. Вдруге батько так і не одружився. По-перше, тому що пив, хоча, мабуть, це не зупинило б яку-небудь молодицю, якій припав би до смаку невеличкий будиночок з маленьким садочком. І по-друге, Маргарита була вже досить дорослою, щоб поратися по господарству й обпирати батька. Вона любила доглядати садочок, навесні підмазувати хатинку, білити стовбури двох черешень і абрикоси, куховарити.

Батько, кваліфікований робітник, заробляв досить багато, але гроші, як вода у пісок, утікали на горілку. Маргарита мріяла поїхати до великого міста вчитися, та якось не склалося. Її університетом стала Москва, куди вона, завербувавшись, поїхала працювати. Подруги вмовляли її, мовляв, з часом трохи назбираєш грошей, створиш свою фірму, станеш королевою.

Але стати у північній столиці королевою провінційній українській дівчині не судилося. Щоправда, там вона навчилася зі смаком одягатися, майстерно накладати макіяж, поводитися за столом. Дівчина була кмітливою від природи й швидко набиралася усього від своїх випадкових коханців, від товаришок, які заробляли у такий самий спосіб, але все ж були повіями класом вище. Навчилася одягатися під бізнес-леді, щоб проникати у готелі під виглядом секретарки, водити машину, замовляти вишуканий обід у ресторанах. Проте настав момент, коли з реєстрацією у Москві стало геть жорстко, і тоді Маргарита повернулася додому.

Проте на подібний заробіток у Херсоні годі було й розраховувати через брак клієнтів високого рангу. Кілька років вона практикувала в Туреччині в п’ятизіркових готелях, а потім подалася до Києва, там клієнтів-високопосадовців не бракувало, дівчина стала відомою у певних колах. А що була розумною, то зв’язків зі своїми колишніми не втрачала, а потроху обростала новими та вигідними контактами, придбала непогану квартиру й аж тоді почала шукати собі щось «для душі», як вона казала. Ці пошуки привели її до ліжка режисера-початківця Віталія Гаранджи. І на диво, цей союз їх обох влаштував. Маргарита поступово вводила його до кола своїх