Данило Туптало - Житія Святих - Січень, Данило Туптало

охрещу тебе своїми руками". Приступивши ж, жидовин торкнувся руки святої правої і сказав: "Вичерпалися сили твої, владико, і єство твоє до решти ослабло, не можеш-бо мене охрестити сам". Відповів Василій: "Маю Творця, що зміцнює нас". І, вставши, пішов до церкви і перед усіма охрестив жидовина і весь дім його. Нарік же його Іваном і причастив його Божественних Таїнств, сам літургісав у той день і, поучивши достатньо новоохрещеного про вічне життя і до всіх словесних своїх овець слово повчальне створивши, перебував до дев'ятої години. Тоді, останнє всім цілування і прощення давши, вдячність послав Богові за всі невимовні йому благодаті. І ще була дяка в устах його, коли передав душу свою в руки Божі і приєднався до архиєреїв архиєрей і до проповідників великий Грім слова, у січні в 1-й день, у п'ятнадцятий і вже останній рік царювання Валента, у четвертий же рік царства Граціянае, що після Валентіянає, батька свого, воцарився. Пас церкву Божу святий Василій Великий літ вісім, і місяців шість, і днів шістнадцять. Прожив усіх літ від народження свого сорок п'ять. Новоохрещений жидовин, бачивши, що святий переставився, впав на лице його і зі сльозами казав: "Воістину, рабе Божий Василію, і нині не вмер би ти, якщо б сам не захотів". Прибув і святий Григорій із Назіянзу на похорон святого і плакав над ним багато. И инші зібралися архиєреї, співали надгробні псалми і в церкві святого мученика Євтихія поховали чесні мощі великого угодника Божого Василія, хвалячи Бога, в Тройці Єдиного, йому ж Слава навіки. Амінь.

Жидовин прийняв від святого Василія в руку свою частку Пречистого Тіла Христового. Це може дивувати нинішніх християн, як міг частину Святих Таїнств жидовин той прийняти в руку, бо причастя Святих Таїнств ложечкою буває, і не в руку, але в уста вкладається. Але якщо хто хоче довідатися про це й пізнати давній у Церкві святій звичай, хай дивиться місяця листопада в 9-й день. Там після Житія преподобної Теоктисти Лезвіянської досить про це написано.

У той самий день святого мученика Василія Анкирського, який у царство Юліянове, ігемонство ж Сатурнинове страждав. Він спершу до Константинополя приведений був і мучений всіляко: повішений, дертий, розтягнений, битий, різаний, і розпеченими рожнами колений, і в піч вогненну вкинутий. Звідти ж вийшов без ушкоджень. Тоді, зв'язаний, в Кесарію ведений і там на поїдання звірам засуджений був. Помолився до Бога, щоб померти йому через зуби звірячі, — і, з'їджений левицею, закінчив подвиг мученицький. Відомо ж хай буде, що двоє є святих мучеників Василіїв Анкирських: один пресвітер, що 22-го березня вшановується, а другий цей, що був із неосвячених, проте в один час, але не в одному місці від царя Юліяна та ігемона Сатурнина постраждали.

Місяця січня в 2-й день

Житіє святого Сильвестра, папи Римського

Сильвестр святий, у старому Римі народжений і у святій вірі вихований, учнем був Кирина Пресвітера, від нього ж книжної премудрости і добрих звичаїв навчився, у дорослому віці своєму був гостелюбцем великим, з любови до Бога й до ближнього подорожніх уводив у дім свій і, вмиваючи їм ноги, пригощав їх, всілякий спочинок для них роблячи. Одного разу муж святий і ісповідник Христовий єпископ Тимотей прийшов до Риму з Антіохії, проповідуючи Євангеліє Царства. Його Сильвестр у дім свій прийняв і з його святого життя й учення багато користав: був-бо досконалий у чеснотах і вірі. Тимотей же у домі Сильвестровому перебував рік один і декілька місяців, багато римлян від ідолопоклонства до Бога навернув, через те взятий був єпархом градським Тарквинієм, і довго в путах і темниці його тримали, тричі били, коли не підкорився принести жертву ідолам, — і, мечем у голову усічений, помер. Блаженний же Сильвестр, взявши вночі святі його мощі, поховав з належними співами в домі своєму. Після цього одна жінка вірна на ім'я Феонисія своїм коштом збудувала храм Тимотеєві святому з благословення Мелтіяда, єпископа Римського, який і приніс у нього святого мученика мощі. Тарквиній же, єпарх градський, прикликавши Сильвестра, забрав у нього маєток, що залишився після Тимотея, і примушував його принести жертву ідолам. Коли той не покорився, погрожував муками. Сильвестр же, передбачивши скору єпархову раптову смерть, євангельське до нього слово мовив: "У цю ніч душу твою заберуть від тебе, а те, що нахваляєшся зробити зі мною, те не збудеться". Тими словами розгніваний, єпарх звелів Сильвестра святого, залізними веригами скованого, вкинути до темниці, сам же сів обідати. І коли їв рибу, потрапила в гортань його кістка з риби, її ж ніяким способом ані лікуванням вийняти не можна було — через те, від обідньої години до півночі похворівши, відійшов, за пророцтвом святого. Зранку його близькі несли єпарха до гробу з плачем, Сильвестра ж вірні з радістю із темниці вивели і вшанували його дуже, і не лише вірні, а й невірні, бо багато зі слуг двору єпархового, провіщення Сильвестрове здійсненим бачивши, настрашилися і до ніг його припадали, боялися, щоб і з ними також біди не трапилося, як же з їхнім паном. Инші ж навернулися до Христа, чудом тим переконані.

Коли досягнув святий тридцятилітнього віку, поставлений був у диякони Мелтіядом, єпископом Римським. Тоді після Мелтіяда на престол єпископства Римського, всіма вибраний, Сильвестр вийшов і, наче світла свіча у світильнику, поставився і пас стадо Христове, ніби другий апостол, словом і ділом на пашу спасенну наставляючи. Знайшов деяких клириків, що, чин свій залишивши, житейськими торгами займалися, знову до церковного служіння навернув їх і поклав канон, щоб ніхто з освячених торгами житейськими не зв'язувався. Той святіший отець уклав для римлян назви днів тижня: римляни-бо тоді перший день, який же ми неділею іменуємо, називали днем Сонця, инші ж іменували днем Місяця, днем Марса, днем Меркурія, днем Юпітера, днем Венери, днем Сатурна. Він же, зневаживши нечестиві поганські богів імена, звелів перший день називати Днем Господнім, бо в той день Господь наш славно воскрес із мертвих, инші ж дні — так, як же і нині римляни називають. Встановив і те, щоб лише в одну суботу постили християни — коли Христос помер і зійшов у ад зруйнувати його і вивести звідти прабатька Адама із праотцями. В инші ж суботи постити не велів.

Був у той час у Римі змій великий, який жив у глибокій печері під горою, що називалася Тарпей, йому ж люди невірні щомісяця приносили жертви, як богові. Коли