Міа Натан - Пір'їнка, Міа Натан

   Врешті решт, моїми стараннями вся академія знала, що Артемко, як це коректно сказати, — пасивний, в силу об'єктивних обставин, гомосексуаліст й пристрасті навколо нього потихеньку стали стихати. (Я вважаю, що зробила добру справу й можу собою пишатися.)

    Звичайно, подібні "новини" не могли пройти повз Артема. Він якось, коли ми залишились наодинці, поцікавився:

  — То я, кажеш, гей-імпотент?

   Я знизала плечима:

   — А чому ні? Як на мене, схожий. Й зверни увагу, багато хто повірив, тож не мені одній так здається. 

   Він якось дивно посміхнувся і сказав:

    — Що ж! І на тому дякую! Хоч не зробила з мене якогось збоченця-маніяка з дивними вподобаннями. 

    — Ти що, смішний? Тоді б тобі точно хана! Тут більшість фанатіють від "П'ятдесяти відтінків" та тільки й мріють, щоб якийсь красунчик-мільйонер сказав їм: "Мої смаки занадто специфічні!"

   — Ти про що взагалі? — запитав він.

   — Ай! — відмахнулась я. — Не збагнеш! 

   Якось так йшли наші справи в академії.

    Вдома все інакше. Варто мені повернутися в наш з Андрієм маєток, як Артем наче геть забуває про моє існування. Типу, все, робочий день закінчився: пост здав і пішов відпочивати. Лише декілька разів запрошував мене на практичні заняття, де ми відпрацьовували наші дії при можливих негараздах. Одним словом, я для нього просто робота, не більше.

     Взагалі, Артем тримається дуже дивно. Я інколи думаю, може він дійсно того… гей чи щось таке. Знаєте, от навіть інші хлопці з охорони — не подумайте, нічого такого, та інколи я помічаю нишком кинуті на мене  зацікавлені погляди чи мимовільні знаки уваги. Що й не дивно — вони ж живі молоді чоловіки, сповнені тестостерону, які охороняють молоду красиву жінку.  Це, типу, нормально.

   А ось з Артемом не так. Навіть, якщо він скаже щось схоже на комплімент чи затримається на мені поглядом — значить йому це потрібно по роботі. Я це вже добре зрозуміла. Й це неабияк мене бісить! Бо розумом я все розуміє, але тіло, все моє жіноче єство, гадство, все одно ведеться на нього й реагує відповідно.       

  Одним словом, я йому абсолютно фіолетова. З усіх сильних емоцій щодо мене — декілька разів проривалося  щось на зразок роздратування, яке він ледь стримував. Ось, власне, і все!

   Мені б радіти такому стану справ (адже саме цього я і добиваюся), але ні. Мене таке ставлення, якщо говорити культурно, засмучує та дратує. Так, я все більше звикаю до нього: до його зовнішності, спокійної та впевненої манери триматися і всього іншого. Наче вже не так гостро реагую, коли ми зустрічаємось поглядами. Але варто трохи на довше затриматись у глибинах його смарагдових очей — все! Пропала! Або ж, коли він торкається до мене. Наче струмом б'є. А ще він продовжує періодично приходити в мої сни. Й, скажу чесно, кожного разу перед сном я молю бога, щоб мені наснився Артем. Бо це такі чудові карколомні сни! 

   Я, мабуть, геть причмелена, але мушу визнати: я зла на нього за те, що йому абсолютно байдуже до мене й страшенно боюсь, що він зацікавиться мною як жінкою. Ну, хіба не шиза?! Він таки доведе мене до цугундера!

   І ще одна річ… Присутність Артема, що так тривожить моє жіноче, робить більш пристрасним наше інтимне життя з Андрієм. 

    — Ірунь, ти якась не така, сама на себе не схожа! — після однієї з наших ночей якось сказав Андрій. — Давно я тебе такою гарячою не бачив! Ні, ні! Ти не подумай, — відразу додав він, — це мені шалено подобається. Нарешті ти стала більш… розкута, чи що. Не стримуй себе, крихітко! Тобі дуже личить! — щасливо посміхнувся Андрій.

    Ну, от! Мій чоловік задоволений, але навіть не здогадується, що відбувається у моїй голові, коли я закриваю очі… Але краще йому й не здогадуватись, в чиїх руках я тану, мов віск, та до кого тягнусь всім своїм жіночим єством у моїй уяві під час нашого з ним сексу. Головне не вимовити це ім'я вголос, нехай простить мене Господь!

   Щоправда, мій Андрій останнім часом став якимось… заклопотаним, більш нервовим чи що, ніж зазвичай. Інколи може про щось так задуматись, що й не чує мене. Все частіше проводить вечори наодинці у себе в кабінеті.

  Раніше ми полюбляли вечеряти у різних цікавих закладах. Але зараз я вже й забула, коли ми кудись останній раз вибирались. З розваг, максимум, сімейне барбекю у дворі або вечеря  удвох з хорошим вином та всілякими смаколиками до нього. А я й не проти. Швидше навпаки.

 Я, власне, теж все якось "дім-академія" і більше нікуди. Навіть з Наткою не зустрічалась. Якось набрала її, але Артем почув й сказав, що сьогодні не на часі, але якось ми з нею обов'язково зустрінемось, щоправда, попередньо узгодивши час та місце з охороною.

 Сказитися! Колонія суворого режиму! Висловила Артему все, що про нього думаю: мовляв, він геть зарвався, забув хто він та навіщо. Для вірності обізвала його недоробленим диктатором. Але на тому не зупинилася, а пригрозила що все розповім Андрію, й оскільки він геть не злякався, так  і зробила. Але Андрій цілком та повністю підтримав Артема і ще раз нагадав, що, Артема треба слухатись. Я навіть не особливо сперечалася, просто чомусь собі подумала: "Ну, що ж! Тримайся, Тьомчику!"

   Насправді я нічого такого не збиралася йому робити. Просто подумалось. Емоції, розумієте.