Шекспір Вільям - Дванадцята ніч, або що заманеться, Шекспір Вільям

Добре, допоможу вам. Тільки скажіть правду: ви справді божевільний, чи тільки прикидаєтесь?
М а л ь в о л і о. Повір мені, я не божевільний. Я тобі правду кажу.
Б л а з е н ь. Зроду не повірю божевільному, доки не побачу його мозку. Зараз принесу вам свічку, папір і чорнило.
М а л ь в о л і о. Блазне, я нічого не пожалію, щоб тобі віддячити. Тільки прошу тебе, швидше.
Б л а з е н ь
(співає)
Іду, біжу
Допоможу
Тебе піднять на сміх.
Над простаком
І віслюком
Сміятися не гріх.

Спитай себе:
Яке цабе
Із себе корчиш ти?
Нам все одно –
Яке воно.
Іди під три чорти!
(Іде геть.)

Сцена третя

Сад Олівії.
Входить С е б а с т ь я н.

С е б а с т ь я н
Ось небо, ось повітря, ось земля,
Ось перстень, що вона подарувала.
Хоч я, мов зачарований, ходжу,
Та знаю точно: я не божевільний.
Антоніо знайти б мені тепер!
В "Слоні" він був, та ми з ним розминулись:
У місто він пішов мене шукати.
Його поради потребую я.
Хоч розум мій, не згідний з почуттями,
Тут бачить не безумство, а помилку,
Та все ж таки цей дивний поворот
Моєї долі – неправдоподібний.
Тож, розуму не вірячи, кажу:
"Я втратив глузд або вона безумна".
Та божевільна жінка не змогла б
Так твердо і спокійно керувати
Своїм будинком, слугами, ділами,
Як бачив я. Тут справді щось не те.
Та ось вона сама сюди іде.

Входять О л і в і я і с в я щ е н и к.
О л і в і я
Прошу тебе, мій поспіх не засуджуй!
Якщо прийняв ти рішення тверде,
Священик відведе нас до каплиці,
І перед ним у храмині святій
Мені ти присягнешся у любові
І вірності довічній, щоб нарешті
Ревнива заспокоїлась душа.
Священик збереже у таємниці
Заручини, аж поки ти не скажеш,
Що нам вже обвінчатися пора,
Як сан мій вимагає. Ти готовий?

С е б а с т ь я н
Хай нас веде цей добрий чоловік:
Я клятву дам, і дам її навік.

О л і в і я
Ведіть нас, отче, справу уладнать.
Хай осінить нас божа благодать!

Ідуть геть.

ДІЯ П'ЯТА

Сцена перша

Перед домом Олівії.
Входять б л а з е н ь і Ф а б і а н.

Ф а б і а н. Послухай, зроби ласку, покажи мені його листа.
Б л а з е н ь. Найшановніший Фабіане, тоді і ти виконай моє прохання.
Ф а б і а н. Звичайно, з радістю!
Б л а з е н ь. Не проси, щоб я показав тобі цього листа.
Ф а б і а н. Це все одно, що дарувати собаку, а в нагороду вимагати її назад.

Входять г е р ц о г, В і о л а, К у р і о і почет.
Г е р ц о г. Друзі, ви служите у графині Олівії?
Б л а з е н ь. Так, володарю, ми її причандали.
Г е р ц о г. А, старий знайомий! Як поживаєш, приятеле?
Б л а з е н ь. Правду кажучи, володарю, з ворогами добре, з друзями погано.
Г е р ц о г. Навпаки: з друзями добре.
Б л а з е н ь. Ні, володарю, погано.
Г е р ц о г. Як же це може бути?
Б л а з е н ь. Дуже просто, володарю: друзі так мене розхвалюють, що роблять з мене осла, а вороги відверто говорять, що я осел; отже, вороги допомогають мені пізнати себе, а друзі тільки морочать голову. А оскільки висновки подібні до цілунків і чотири "ні" дають у підсумку два "так", то й виходить, що добре з ворогами, а з друзями погано.
Г е р ц о г. Блискуче міркування!
Б л а з е н ь. Зовсім ні, володарю, хоч ви, напевне, зробили мені честь і приєднались до моїх друзів.
Г е р ц о г. Ну, від моєї дружби тобі не буде погано. Ось, візьми золотий.
Б л а з е н ь. Володарю, не буде двоєдушністю, якщо ви подвоїте свою великодушність.
Г е р ц о г. В твоїй пораді мало шляхетності.
Б л а з е н ь. Я тільки раджу, щоб ваша шляхетність порадила вашій плоті і крові поритись у кишені.
Г е р ц о г. Що ж, візьму на себе гріх дворушництва: ось тобі другий золотий.
Б л а з е н ь. Primo, secundo, tertio – і буде порядок. Старе прислів'я говорить: Бог трійцю любить. А музика на три такти – весела музика. Та й дзвони святого Беннета можуть вас переконати: дзень! дзень! дзень!
Г е р ц о г. Цими жартами ти не виманиш більше грошей з моєї кишені. Якщо ти скажеш своїй господині, що я прийшов поговорити з нею, і приведеш її сюди, це могло б розбудити мою щедрість.
Б л а з е н ь. В такому разі, володарю, хай ваша щедрість подрімає, поки я повернусь. Я вже йду. Тільки ви не подумайте, що якщо я хочу щось одержати від вас, то я впав у гріх сріблолюбства. А поки що хай ваша щедрість мирно спить: я її скоро розбуджу. (Іде геть.)
В і о л а
Володарю, а ось мій рятівник.

Входять А н т о н і о і два п р и с т а в и.
Г е р ц о г
О, ми з ним зустрічались! Пам'ятаю,
Він чорним був від кіптяви і бруду
У сутичці морській, мов той Вулкан.
Він – капітан нікчемного суденця,
І місткості, й осадки незначної,
І все ж таки завдав суттєвих збитків
Найкращому із наших кораблів,
Таких, що навіть наша злість і заздрість
Йому належну славу віддали. –
Хто він?

П е р ш и й п р и с т а в
Це той Антоніо зухвалий,
Що "Фенікса" з кандійським вантажем
Відбив у нас у сутичці жорстокій.
І він же "Тигра" взяв на абордаж,
Коли племінник ваш ноги позбувся.
Сьогодні він, забувши страх і совість,
Ходив по місту нашому відкрито
І навіть з кимось битися почав.
В і о л а
Мій герцоге, за мене він вступився;
Та під кінець заговорив так дивно,
Що мову я за марення прийняв.

Г е р ц о г
Розбійнику! Прославлений пірате!
Яке безумство привело тебе
До ворогів, які ще пам'ятають
Образи, що колись ти їм завдав?

А н т о н і о
Прошу, шляхетний герцоге Орсіно,
Позбавити мене цих пишних звань:
Я не пірат і не морський розбійник,
Хоч вам багато чим і досадив.
Сюди мене чаклунство привело:
Із лютих хвиль розбурханого моря
Я врятував невдячного хлопчину,
Що он стоїть. Він зовсім потопав.
Я повернув життя йому, додавши
Мою любов, яка не знала міри,
І неподільну відданість мою.
Лише заради нього я вступив
У небезпечне і вороже місто,
Йому на захист зброю взяв до рук.
Коли ж мене схопили, він, невдячний,
Не захотів ділити небезпеку,
Від мене відцуравшись. І за мить
Чужим він став для мене, віддалився
На двадцять років. Навіть гаманець,
Який я дав йому за півгодини
До цих подій, не повернув мені.

В і о л а
Та як могло це трапитись?

Г е р ц о г
Скажи,
Коли ти з ним прибув у наше місто?

А н т о н і о
Сьогодні вранці, герцоге шляхетний;
А перед тим три місяці підряд
Були ми нерозлучні дні і ночі.

Входить О л і в і я і почет.
Г е р ц о г
Графине! Божество зійшло на землю!
(до Антоніо)
Ти, приятеле, мабуть втратив глузд:
Три місяці мені цей хлопець служить.
Але про це пізніше. – Відійдіть.

О л і в і я
Скажіть мені, чим можу я служити
Уславленому герцогу Орсіно? –
Цезаріо, ти слово дав мені.

В і о л а
Дав слово?
Г е р ц о г
Найчарівніша графине!

О л і в і я
Цезаріо, що сталося? Скажи…

В і о л а
Коли говорить герцог, я мовчу.

О л і в і я
Мій герцоге, якщо той самий наспів,
То він нестерпний слуху, далебі,
Як лемент після музики.

Г е р ц о г
Графине,
Я бачу, що так само ви жорстокі.

О л і в і я
Так само я постійна.

Г е р ц о г
Тільки в чім?
У впертості? Безжалісне створіння,
На чий вівтар, молитвам недосяжний,
Приношу я душі безцінну ніжність –
Скажи хоча б, що вдіяти мені?

О л і в і я
Та можете робити, що завгодно.

Г е р ц о г
Можливо, я повинен взяти приклад
З розбійника морського, що хотів
Свою кохану вбити перед смертю?
Бо ревнощі шляхетними бувають
В своїх поривах диких. Тільки ні!
Хоч ти моє зневажила кохання, –
І я, здається, знаю, хто посмів
Мені загородити шлях до щастя, –
Живи в своїй гордині крижаній!
Але твого щасливого обранця, –
Клянусь, що і мені він дорогий, –
Я відірву від цих очей байдужих,
Де він кумир, мені наперекір. –
Іди за мною, хлопчику! Для зла
Дозрів мій розум і пора прийшла:
Своє ягнятко мушу сам згубити,
Щоб серце зле в голубці засмутити.
(Іде до виходу.)

В і о л а
А я, щоб тільки заспокоїть вас,
Охоче смерть прийму, хоч сотню раз!
(Іде за герцогом.)

О л і в і я
Куди ти йдеш, Цезаріо?

В і о л а
За тим,
Хто став для мене однієї миті
Дорожчим за усіх жінок на світі.
Якщо брешу, хай блискавка з небес
Мене уб'є, щоб я навіки щез!

О л і в і я
Покинута! Обманута підступно!

В і о л а
Хто вас покинув? Хто образив вас?

О л і в і я
Забув? І за такий короткий час?
Священика покличте!
Слуга виходить.

Г е р ц о г
(до Віоли)
Йди за мною!
О л і в і я
Чому такий жорстокий із жоною?

Г е р ц о г
З дружиною?
О л і в і я
Він присягнув мені!
Г е р ц о г
Ти чоловік їй?

В і о л а
Ні! Клянусь, що ні!

О л і в і я
Цезаріо, мене ти щойно зрікся
Від ницого страху. Але не бійся;
Лишись собою, долі підкорись –
І станеш ти відразу рівним з тим,
Кого боїшся.
Входить с в я щ е н и к.
Кликала вас, отче,
Бо стало несподівано усім
Відомим те, що думали до строку
Ми приховати. Тож прошу покірно
Повідати присутнім в добрий час,
Яке священе таїнство з'єднало
Мене із цим шляхетним юнаком.

С в я щ е н и к
Союз любові, вічний, непорушний,
Що стверджений міцним єднанням рук,
Закріплений священим поцілунком
І обміном обручок золотих.
Обряд в моїй присутності відбувся
І мною був засвідчений законно
В церковній книзі. А відтоді я
На дві години ближче до могили.

Г е р ц о г
Щеня лукаве! Ким в житті ти станеш,
Коли крізь шерсть проступить сивина?
Чи, може, інших дурячи на світі,
Потрапиш ти колись у власні сіті?
Прощай, бери її і не забудь:
Не здумай ще раз шлях мій перетнуть!

В і о л а
Мій герцоге…
Г е р ц о г
Ти гірший від щеняти,
Бо хоч краплину честі требо мати!

Входить с е р Е н д р ю.
С е р Е н д р ю. Лікаря! Заради Бога, лікаря для сера Тобі!
О л і в і я. Що сталося?
С е р Е н д р ю. Він проломив мені голову і серу Тобі розтрощив череп. Допоможіть, заради Бога! Я віддав би сорок фунтів, щоб тільки бути зараз вдома!
О л і в і я. Хто це зробив, сер Ендрю?
С е р Е н д р ю. Герцогський придворний, Цезаріо. Ми думали, що він боягуз, а він справжній диявол.
Г е р ц о г. Цезаріо?
С е р Е н д р ю. Господи помилуй, він знову тут! Ви проломили мені голову ні за що, ні про що, а якби й було за що, то це сер Тобі мене підмовив.
В і о л а
Та я до вас не доторкнувся навіть!
Ви без причини витягнули шпагу,
А я старався лиш умовить вас.
С е р Е н д р ю. Якщо проломити голову означає умовляти, то ви умовили мене. Для вас, видно, розтрощений череп – дрібниця.
Входить б л а з е н ь, підтримуючи п'яного с е р а Т о б і.
А ось і сер Тобі приплентався. Зараз він сам усе розкаже. Якби він був тверезий, він би інакше вас полоскотав.
Г е р ц о г
Що з вами, кавалере? Ви в крові.
С е р Т о б і.