Вільям Шекспір - Венеціанський купець, Вільям Шекспір

всієї насолоди.

На панича або на марнотрата

Скидається той корабель ошатний,

Що з рідної затоки випливає,

Коли його цілує і голубить

Солодкий, похітливий вітерець!

І як скидається на марнотрата

Той корабель, коли уже додому

З пом’ятими вертається боками,

З пошарпаним вітрилом, помарнілий,

Обірваний, знесилений украй

Своїм зальотником несталим, вітром!

 

Входить Лоренцо.

 

Салеріо

Ось і Лоренцо. Потім поговорим.

 

Лоренцо

Ласкаві друзі, я прошу, даруйте

Мені таке запізнення. Не я,

А справи в тому винні. Як і вам

Спаде на думку викрадать дружину,

Ладен я стільки ж зачекати й вас.

Наблизьтесь. Тут живе єврей, мій тесть.

Гей, хто там є?

 

У вікні з’являється Джессіка в хлопчачій одежі.

 

Джессіка

А ви хто? Озовіться,

Щоб краще я упевнитись могла,

Хоч я готова присягнуть, що ваш

Впізнала голос.

 

Лоренцо

Я це, твій Лоренцо

І твій коханий.

 

Джессіка

Так, Лоренцо! Він

Коханий мій і справді. Більш за все

Люблю Лоренцо я! Чи ж, окрім вас,

Ще знає хтось про те, що й ви мене

Кохаєте так само?

 

Лоренцо

Небеса,

Та й ти сама, любов мою посвідчать!

 

Джессіка

Ловіть цю скриньку! Скринька того варта.

Я рада, що вже ніч, мене не видно.

А я соромлюся свого убрання.

Але любов сліпа, і той, хто любить,

Не бачить жартів чарівних своїх,

Бо з сорому згорів би Купідон,

Мене побачивши в хлоп’ячім вбранні.

 

Лоренцо

Зійди униз - ти візьмеш смолоскип

І понесеш вперед.

 

Джессіка

Як! Мушу я

Сама освітлювать свій власний сором?

Адже і так занадто він ясний!

Таж ця умова викаже мене,

А я ховатись мушу...

 

Лоренцо

О кохана!

Твоє убрання чарівне хлопчаче

Й без того вже твою ховає вроду.

Скоріш іди сюди! Бо ніч коротка

Так швидко пролетить, а нас чекає

Бассаніо на бенкет.

 

Джессіка

Двері всі

Позамикаю я й озолочу

Себе дукатами: тоді - до вас.

(Зникає з вікна)

 

Граціано

Клянуся каптуром, що не єврейка

Вона, а чарівне дівчатко!

 

Лоренцо

Хай!

Господь мене поб’є, коли її

Я не люблю. Якщо судити можу,-

Розумна Джессіка і чарівна,

Коли мене не дурять власні очі;

І віддана - це щойно довела

Вона сама. І через те назавжди

Зостанеться вона в моїй душі,

Бо віддана, розумна і прекрасна!

 

Джессіка сходить униз.

 

Ти вже прийшла? Ходімо ж, саме час.

Давно чекають маски вже на нас!

 

Виходить разом з Джессікою та Салеріо.

Входить Антоніо.

 

Антоніо

Хто тут?

 

Граціано

Синьйор Антоніо?

 

Антоніо

Ну й ну!

А де ж поділась решта, Граціано?

Минуло дев’ять, вас чекають друзі.

Не буде маскараду, бо дмухнув

Погожий вітер, тож Бассаньйо нині

Лаштується в дорогу. Посланців

Я двадцять розіслав, щоб вас найти.

 

Граціано

Гаразд! Мене по-справжньому втішає,

Що нині корабель наш відпливає!

 

Виходять.

 

СЦЕНА 7

 

 

Бельмонт. Кімната в домі Порції.

Фанфари. Входять Порція, принц Марокканський та їхній почет.

 

Порція

Ну ж, розгорніть завісу, всі скриньки

Шляхетному ви принцові одкрийте.

Тепер ви можете почати вибір.

 

Принц Марокканський

Ось перша, золота, і напис тут:

«Хто вибере мене, той все здобуде,

Чого бажає більшість із людей».

А друга - срібна. Друга обіцяє:

«Хто вибере мене, той буде мати

Все те, на що він заслужив». А третя

Свинцева вся, похмура і тяжка,

Як напис той, що я на ній читаю:

«Хто вибере мене, повинен той

Віддати все й рискнути всім, що має».

Як я довідаюсь, чи вибрав ту,

Що саме треба?

 

Порція

Мій портрет лежить

В одній з тих скриньок, і коли її

Ви відгадаєте, я буду ваша.

 

Принц Марокканський

Хай вибір мій скеровують боги!

Побачимо... Проте я хочу ще раз

Всі написи удруге прочитати.

Що каже нам оця свинцева скринька?

«Хто вибере мене, повинен той

Віддати все й рискнути всім, що має».

Віддати все... За що? За той свинець?

Задля нікчемного свинцю рискнути?

Загрожує ця скринька! Чоловік,

Що віддає на риск своє останнє,

Надію має на значний бариш;

Та глузду золотого не спокусить

Метал нікчемний. Отже, за свинець

Я не рискну і не віддам нічого.

Що срібло це сказати нам бажає

Своїм цнотливим відтінком шляхетним?

«Хто вибере мене, той буде мати

Все те, на що він заслужив». Стривай!

Шляхетний марокканцю, безсторонньо

Спочатку зваж, чого ти вартий сам.

Якщо я маю сам себе цінити,

То вартий я багато. А проте,

Можливо, ще не стільки, щоб дістати

Цю дівчину. Але свою достойність

Принижувати перед нею теж

Не маю я причини. Це була б

Ганебна малодушність. То чого ж

Я вартий?.. Ах, та Порції ж, звичайно!

Я заслужив походженням її,

Багатством, вродою і вихованням,

А більш за все - моїм палким коханням!

То чи не взяти скриньку цю відразу?

Ні, гляну я раніш на золоту:

«Хто вибере мене, той все здобуде,

Чого бажає більшість із людей».

Це - Порція! Її бажають; рветься

До неї цілий світ! Із чотирьох

Кінців землі до неї лине кожен