Георгій Сергійович Мартинов - 220 днів на зорельоті, Георгій Сергійович Мартинов

свою маленьку планету центром світу. Мене потягло до апарата. Хотілося відбити на плівці цю захоплюючу картину. Хай мільйони людей побачать те, що бачимо ми — чотири щасливці, чотири посланці радянської науки.

— Погляньте! — сказав Камов. — Ось блищить вдалині невелике небесне тіло. Це наша батьківщина — планета Земля. Вона здається зараз більшою від усіх зірок, крім Сонця, а все-таки яка вона мала! Минуть тижні, і ви ледве знайдете її серед просторів всесвіту. А коли ми досягнемо орбіти Марса, Земля здаватиметься тільки великою зіркою. Але ми самі будемо знаходитися все ще в самій середині планетної системи, що оточує звичайну, нічим не примітну, рядову зірку, яку ми називаємо Сонцем. А навкруги ви бачите безліч таких же сонць, як наше. Щоб добратися до найближчого з них, нашому кораблеві потрібно було б тридцять чотири тисячі років безперервного польоту. Звідти ми побачили б Сонце малесенькою зірочкою, а Землю не змогли б побачити в найкращий з існуючих телескопів. Бєлопольський обернувся до нас.

— Картину, змальовану Сергієм Олександровичем, — сказав він, — можна доповнити. Всі зорі, які ви бачите навкруги, і ще незліченна кількість інших, яких ви не бачите через слабкість людського зору, — це єдина зоряна система, що називається Галактикою. Щоб звідси долетіти до найближчого краю нашої Галактики з тією швидкістю, яку має зараз корабель, потрібно дев'яносто мільйонів років, а якщо вирушити до протилежного її краю, то ми добралися б до нього тільки через сімсот мільйонів років безперервного польоту. Але наша Галактика не єдина у всесвіті. Тепер відомо понад сто мільйонів таких же Галактик, як і наша. Вважають, що всі вони входять в єдину систему, яка називається Метагалактикою. Немає ніяких підстав вважати, що існує тільки одна Метагалактика. Певно, їх також незліченна кількість…

— Згляньтеся, Костянтине Євгенійовичу! — жартома сказав Камов. — Цього більш ніж досить.

Я був приголомшений словами Бєлопольського. Наша грандіозна експедиція після всього почутого здалася мені чимсь на зразок невеличкої прогулянки.

— Чи зможуть люди коли-небудь, — спитав я, — до кінця збагнути розумом весь неосяжний всесвіт, розкрити всі його таємниці?

— Ніхто неосяжне осягти не може. — відповів Пайчадзе. — Я, звичайно, жартую. Зможуть, Борисе Миколайовичу! Зможуть тоді, коли наука і техніка будуть в багато разів могутнішими, ніж тепер. Адже відомо: немає в світі непізнаванних речей, а є тільки речі ще не пізнані, які будуть розкриті і пізнані силами науки і практики. Знову на борту корабля настала тривала мовчанка,

Її несподівано порушив Бєлопольський. Він раптом глянув на годинника і, ні до кого не звертаючись, сказав:

— Скільки часу змарновано! Треба починати спостереження.

Пайчадзе подивився на нього з щирим здивуванням.

— Ви спроможні зараз зайнятися науковою роботою? — спитав він.

Костянтин Євгенійович навіть не відповів. Він злегка знизав плечима і, невправно чіпляючись за ремені, рушив до телескопа. На губах Камова промайнула ледве помітна усмішка.

— Я не можу працювати, — сказав Пайчадзе. — Я дивитимусь на Землю, поки вона близько.

Поведінка Бєлопольського здалася мені дивною. Невже він такий байдужий до всього, що залишив на Землі? Не відчуває ніякої туги від розлуки? Я сам не міг одвести очей від планети, де народився і виріс, від планети, що, як мені тепер здавалося, швидко ставала все меншою І меншою.

Камов і Пайчадзе, так само, як і я, не відходили од вікна.

Так минуло години дві.

А Костянтин Євгенійович за весь час ні разу не відійшов від телескопа, спрямованого у протилежний від Землі бік.

«Може, — подумав я, — він дужче, ніж усі ми, переживає відліт із Землі і багато працює, щоб заглушити тяжкі думки».

Чи правильно я вгадав причину, яка примусила нашого товариша відвернутися од вікна, чи ні, — не знаю. Можливо, Бєлопольський зробив так через властивий йому педантизм, але мені мимоволі хотілося, щоб мій перший здогад був правильний.

В ДОРОЗІ

За земним календарем — 10 вересня.

Через сто двадцять годин ми досягнемо Венери. Перший етап тривалого шляху наближається до кінця. Якою далекою і недоступною здавалася ця промениста планета, що так красиво сяє на ранковому і вечірньому небі Землі, а зараз ми вже близько від неї!

Близько! Очевидно, постійне перебування в колі астрономів привчило мене до астрономічних понять, якщо віддаль понад п'ятнадцять мільйонів кілометрів здається мені близькою.

Венера зараз між нами і Сонцем і обернена до нас неосвітленою стороною. Зате ми бачимо її на фоні сонячного диска, і обидва наші астрономи весь час провадять спостереження, які так рідко доступні на Землі.

Я закінчив усю програму зйомок, доручену мені на цій ділянці шляху. Роботи було так багато, що за два місяці я не знайшов вільного часу продовжувати свої записи.

Всі зняті плівки і негативи проявлені і перевірені. Адже вони неповторні. Арсен Георгійович допоміг мені заповнити картки обліку, які я додаю до кожного знімка. Незважаючи на величезну завантаженість, ця людина завжди знаходить час допомогти мені. Він невтомний. Багато годин підряд він працює в обсерваторії, забуваючи про відпочинок.

Бєлопольський не відстає од нього. Крім астрономічних робіт, Костянтин Євгенійович має ще обов'язок — разом з Камовим здійснювати всі найскладніші обчислення шляху корабля і його місцезнаходження на кожний день.

Хоч і були ще на Землі наперед зроблені обчислення на весь час польоту, але Камов вважає за необхідне щодня, як він каже, «визначитись». Результати обчислень порівнюються, і ще не було випадку, щоб вони не збіглися. В нескінченному просторі наш корабель летить, як по невидимих рейках. За добу ми пролітаємо понад два мільйони кілометрів, і зрозуміло, найменша помилка завела б нас далеко в бік від тієї малесенької точки, якою є в цьому просторі планета Венера — «сестра Землі», майже рівна їй за об'ємом і масою.

Камов перевіряє політ корабля через кожні двадцять чотири години, завжди в один і той же час. Він використовує для цього Сонце