Адріан Феофанович Кащенко - Зруйноване гніздо, Адріан Феофанович Кащенко
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Крізь віття кучерявих вишень та яблунь її привітало своїм промінням
ясне сонце, а з-поміж зеленого листу до неї озивалося співуче птаство
та поглядали на неї своїми рум'яними боками рясні яблука.
Так, перебігаючи з одної стежки саду на другу, молоді вибігли під
верби на берег лиману і на них глянула безкрая, блакитна просторінь
осяяного сонцем величного лиману.
- Любий мій! - скрикнула Галя. - Чи є на світі що чарівніше за
нашу оселю?
- Тільки ти, моє серденятко, чарівніша! Чарівніша! Чарівніша і за
ваш садок і за сей лиман безкраїй і навіть за світ сонця! - одповів
козак, пригортаючи до серця свою красуню-дружину.
З того дня почалося щасливе шлюбне життя молодих. Галя ще з
дівоцтва була дуже упадлива до свого господарства, тепер же після
одруження ще дужче взялася до нього. Демко охоче допомагав їй в праці
коло городу й баштану і хоч був не призвичаєний до того, а проте скоро
почав привчатись до господарювання.
Коли зайшла осінь і господарські роботи скінчилися, Демко разом з
Іваном мало не щоранку виносили на човен сіті, кошелі, рагелі й інші
рибальські знаряддя й виїздили човном у лиман, а лиманом доїздили до
плавень і верталися тільки увечері, привозячи добру здобич. За
невеликий час вони наловили стільки риби, що її не було куди дівати.
Галя роздавала її сусідам, годувала наймитів і насолила вже дві великі
діжки на зиму, а козаки все везли та й везли рибу... Та яка все була
риба! Блискучі, як золото, коропи, срібні, ситі секрети (судаки),
зубасті щуки та чорні довгоносі осетри, а що вже було раків, так їх
Галя здебільшого викидала назад у лиман, лишаючи тільки таких, що були
більші за долоню доброго козака та ситіші за годоване порося.
За довгу зиму козаки все-таки занудьгувалися. Рибачити обридло, та
під кригою рибальство було й нецікаве. Демко взявся, було, до тих
книжок, що купив у Самарському монастирі, та тільки всі вони були про
житія святих і не цікавили молодих козаків. Думки обох запорожців
полинули до Січі, на Дунай; та й на свою рідну Січ, що покинули вони
на Підпільній, їм дуже захотілося глянути, бо й Демко і Гнат ніяк не
могли собі уявити ні того, що було тепер на Підпільній, де півроку до
того шуміло й гуляло товариство, ні того, що було на невідомому,
таємному Дунаї. Як на лихо ні з Підпільної, ні з Дунаю не доходили до
Базавлуку ніякі звістки через те, що зимовник Балана стояв осторонь од
шляхів і ніхто до нього не завітав.
Наприкінці зими Рогоза не втерпів і сказав Галі, що хоче поїхати
верхи, подивитись, що робиться на Підпільній, у Січі, але Галя прямо
уп'ялася в нього:
- Не їзди, голубчику! Ти ж говорив, що як випускали вас з Січі,
так наказували, щоб і не повертатись до неї. Як же ж ти поїдеш туди?..
Тебе заарештують і заберуть у москалі.
Жаліючи Галю, бо вона вже мала по весні стати матір'ю, Демко не
хотів турбувати її і рішив почекати ще деякий час.
Нарешті зима минула. Степи вкрилися зеленим килимом. Садки й
плавні почали вбиратися у лист. Понад степом защебетали жайворонки, а
в садках почали удудукати чубаті одуди, забуркотіли горлиці... нарешті
закувала й зозуля, а тут у Галі знайшлася й дитинка - маленький син
Миколка.
Нема чого й говорити, що всі тому Миколці дуже зраділи. Демкові
вже годі нудьгувати - почав допомагати Галі сповивати сина, та й дід
Дмитро кілька разів на день підходив тихенько до колиски глянути на
немовлятко.
Скоро почали міркувати про те, де малого охрестити і зважали за
краще зробити се у найближчій церкві: у Старому Кодаку.
Як тільки Галя одужала, Рогоза запряг воза і удвох з Галею повезли
дитину до попа.
Наблизившись до Кодаку, Рогоза побачив, що навкруг старої фортеці
будувалося чимало хат, а в ліву руку од Кодака, ближче до Половиці,
будувалася нова, велика слобода. Роздивляючись на всі новини та
розпитуючи вулицею у людей, де живе пан-отець, Рогоза наглядів свого
товариша з Платнирівського куріня - Гната. Він ледве пізнав Гната, бо
той був вбраний не по-запорозькому і навіть штани на ньому були сині,
а не червоні.
- Гнате! - гукнув Рогоза.
Той наблизився і, пізнавши товариша, почоломкався з ним.
- Ти що тут робиш у Кодаці? - спитав Демко. - Чи не оселився тут?
- Авжеж оселився. У лоцмани, бач, приписався. Нас всіх,
запорожців, хто приписався у лоцмани, лишили вільними і грунту нам
дали. Ми будемо повз пороги проводити берлини, байдаки й плоти.
- А хто не приписався?
- Хто не приписався у лоцмани, тих всіх повернуть у кріпаків.
У Галі з тих речей похололо на серці. Рогозі ж вони здавалися
неймовірними. Може, справді воно й станеться так з бурлаками, але він.
Рогоза, сидить біля грунту і має з
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зруйноване гніздо, Адріан Феофанович Кащенко», після закриття браузера.