Віктор Платонович Петров - Походження українського народу

Скитство – імперіялістичне. Державництво скитів–це імперія вершників з центром, що знаходиться на Україні, і з безмежно розтяглою територією.

Вершницька імперія скитів – могутня специфічно «варварська» імперія. Скарби Чортомлика, золото Кульоби кажуть про накопичувані багатства. Відстань од Дунаю до Обі, від Альп до Алтаю вказує на її теренові простори. Вали, обсяг і висота скитських городищ свідчать про міць.

На Обі ми знаходимо могили. На Полтавщині, Київщині й Поділлі – городища.

Як зазначалося, городища з’являються на Україні в передскитський період, заступаючи відкриті поселення, що були властиві для трипілля. Поселення усатівсько-городської культури були селищами городищанського типу. Щодо поселень скитів, то вони теж, як сказано, були городищами.

Шарпинське й розташоване поблизу нього Пастирське городища на Херсонщині біля Златополя, Мот-ронинське на Київщині, Більське городище на Полтавщині, Немирівське на Поділлі–ось ті поселення, що ми їх зв’язуємо зі скитами в першій половині останнього тисячоліття. Як ми зазначали, вони становлять дальший етап в процесі розвитку типу поседень, виробленого й запровадженого на Україні в післятрнпільський період носіями шнурової кераміки.

Це могутні споруди. Вони далеко більші й багато величніші за городища князівських часів XI–XIII ст. по Різдві, ніж, скажімо, Вишгород під Києвом, Городське під Коростишевом, Райки на Берднчівщині, Данилів Холм і Данилів Крилос (давній Галич), Пліснесько під Бродами і т.д.

Якщо хтось колись напише історію городищ (бургів) на Україні, він ствердить, що городища 1) з’являються на Україні в II тисячолітті перед Різдвом в післятрипільську епоху, 2) свого найвищого розвитку досягають за скитів і 3) знов відновлюють своє існування, як властивий для епохи тип поселень, за сло-в’яно-князівських часів. І той історик, який розглядатиме історію України в найдавніші періоди як змінне чергування хліборобських і вершницьких епох, що послідовно заступали одна одну, відзначить, що городища були сталою ознакою й приналежністю саме вершницьких епох.

Етногенетичні процеси на Україні за скитської епохи. Що дає нам все вищесказане для розв’язання основної проблеми про етногенетичний процес? Геродот, як побіжно про це вже згадувалося вище, відрізняв між скитами окремі племена: скитів-орачів, скитів-еллінів, царських скитів, згадував про будинів, називав неврів, гелонів, гіпербореїв і т.д.

Цей перелік народів у Геродота – в основному – відповідає тезі про імперію скитів. Кожна імперія – конгломерат народів. Етнічно вона множинна; в своїй державній акції, як і кожна імперія, вона нівелійована. Це відповідає тому, що ми вже казали вище, на підставі етнографічних матеріялів, про війни скотарів-вершників. Кожен бай, власник великих стад, має своє власне військо. Він воює в ім’я власних інтересів. Війна, яку він веде, це його приватна війна.

В імперії скотарів-вершників войовнпкп-вершники, об’єднуючись між собою і тим самим утворюючії немов окремий стан, ведуть свою власну відокремлену групову політику, підказану не інтересами спільности, народу або держави, а своєї групи, свого стану, своєї верстви.

Цілком зрозуміло, що ця групова, або станова, політика скотарсько-вершницької верхівки скитів повинна була призвести до відповідних зрушень в етнічній природі скитів-вершників.

Досі йдуть суперечки між ученими в питанні про етнічний характер людности України за скитської доби. Одні обстоюють тезу про туранство скитів, інші про іранство. Проф. В.Щербаківський визначає скитів як «східних азіятів». Щодо нас, то ми не вважаємо скитство за східноазійське явище, а за тубільно-українське. Скити ніякі не туранці і не іранці. Вони етногенетично–продукт розвитку попередньої (післятрипільської, передскитської) епохи, наступний, пізніший етап деформації тубільної людности, як вона сформувалася на Україні в усатівсько-городському післятрипіллі.

Коли ми ставимо певну етногенетичну проблему для того або іншого етапу історичного життя даного народу або даної країни, ми не вправі виривати дану проблему з кола інших проблем, ізолювати її од конкретного змісту історичного процесу, розглядуваного в сукупності цілого.

Що було провідною ознакою, властивою рисою скитської епохи? Виділення заможної скотарсько-вершницької верхівки, протиставлення владаря, заможного скотаря-вершника, що кочує, випасаючи свої стада, і бідного безхудобного, прив’язаного до свого клаптя землі.

Геродот знає скита-орача і царського (королівського) скита. Орач – скит, як скит є царський скит- вершник. В усіх народів вершництво становить окремий становий прошарок, шляхту. Так було в давньому Римі, так було в середньовічній Європі, однаково в Німеччині, Франції, Еспанії і т.д.; німецький ріттер-райтер, лицар–той, що їде на коні, кіннотник, вершник; еспанський кабальєро–кінник, як і французький шевальє. Вершник не працює, він не оре; він зневажає працю, – це нотує і Геродот в відношенні до скитів. Його справа – війна.

Сезонові перекочовкн з стадами й войовнича акція привели скита-вершника аж до Туркестану, з Дніпра на Об. Жадоба золота, килимів, краму, розкішного й вигідного життя вела його, скита, грабіжника й руїнника, в давні культурні країни Закавказзя, в Персію, в Іран, Месопотамію. Грабіжницько-войовнича експансія скитів була скерована як на Схід, так і на Південний Схід.

Щоб мати виразне уявлення про теренові простори, охоплеііі акцією скитів, про те, якого обсягу досягали наїзди скитів і як далеко вони сягали, досить згадати, що в VII ст. перед Різдвом, в 612 р., скити зруйнували Ніневію і що через 100 років, в 512 р. Дарій Гістасп, цей могутній владар Персії, мусив був вступити в змагання зі скитами. Перси воюють «на два фронти»: з греками на заході і зі скитами на півночі. Скити так само небезпечні для персів, як і греки, хоч од скитів персів відокремлює велика відстань, Чорне море й важкі переходи через гори Кавказу. Погроза скитських нападів більша, ніж відстань.

Туркестан і Ніневія – це периферія. Центр – Україна. На Обі в Заураллі ми знаходимо скитські поховання, кургани, але скитські городища ми знаходимо не на Обі, а в Придніпров’ї.

До яких наслідків повинно було призвести це поширення географічних меж акції, войовничої й господарчої, скитів з України аж до Туркестану? Цілком зрозуміло, що стикнення скитів з туранським світом повинно було призвести до їх повної туранізації. Туранізації, однак, не народу як цілости, а лише даної соціяльної верхівочної верстви. Так само й перебування скитів в Ірані повинно мати своїм наслідком процес іранізації завойовників, царських (королівських) скитів. Так добре знаний нам з пізнішої історії України процес