Віктор Васильович Тимченко - Ключ від чужого замка

на своєму похороні. Якщо ми так багато про це говоримо, Нормане, то це не означає, що таку саму вагу всі ці релігійники мають і там, у Союзі. Для радянської народної освіти поява молодого віруючого — подія. Немає відновлення релігійності, віра батьків не повторюється в дітях. Отже, попереду були занепад і смерть. Тому менші брати-п'яти-десятники об'єдналися з братами старшими — баптистами. Це об'єднання вдарило одразу в двох напрямках. Частина п'ятидесятників не захотіли об'єднуватися, а частина баптистів ще й досі не можуть спокійно молитися разом з п'ятидесятниками. Саме один з тих п'ятидесятників, що не визнав об'єднання і не хоче визнавати законодавства про культи, і написав на «Свободу» листа.

— І поки вони вимруть, ти пропонуєш використати їх у грі проти Рад?

— Тепер вони не вимруть. У тих, хто не визнає радянських законів щодо релігії, разом з фанатизмом з'явився ще один козир, котрий допомагає їм…

— І що ж це за козир? — Норман свідомо віддавав ініціативу — хай Стоддард продасть своє прочитання.

— Це підтримка їх Заходом. Невизнання радянського законодавства про культи розв'язало їм руки. Те, що заборонено положенням: навчання дітей релігії поза межами молитовних будинків, організаціях недільних шкіл для юнацтва по вивченню біблії, рок-груп, що супроводжують моління, — все це змогли підпільно дозволити собі екстремісти. І ми звернули на це увагу. Ми ж піднімали на щит їхніх керівників і натхненників, ми присвячували їм наукові розвідки і цикли радіопередач, випускали безліч літератури і підгодовували грішми, розмножувальною технікою, радіоприймачами і магнітофонами. Не мені тобі нагадувати, що все це везлося у таємних сховках, затримувалося на кордоні, вилучалося, а ми все одно везли й везли. На сьогодні я переконаний, що коли якісь групки й мають свої друкарні, то все обладнання виготовлене, сам розумієш…

— Все це так, Томе, але досі йшлося про те, що ми їм давали. Нині питання стоїть навпаки: що ми зможемо від них взяти?..

— Я не вбачаю тут ніякого протиріччя…

— Можливо, я н» е зовсім точно сформулював умову. Спробуємо так: наскільки серйозні протиріччя між не-реєстрованими сектами, зокрема п'ятидесятників, та державою? Якою мірою ми можемо на них покластися, себто, наскільки підготовлений там грунт, аби вже завтра почати вбивати клин, і чи зможемо, врешті, скористатися результатами?..

— Не збиткуйся над собою, Нормане, я все вже зрозумів, але щось пам'ять почала останнім часом мене зраджувати — вік… («Дай бог, мені в такому віці мати таку пам'ять», — подумав Черчілль). — Стоддард простяг руку до полиці з книгами, витяг грубий фоліант, мало не навмання знайшов потрібну сторінку і прочитав:

— «А я кажу вам: не клянися зовсім; ні небом, тому що воно престол божий; ні землею, тому що вона підніжжя ніг його; ні Єрусалимом, тому що він місто великого царя». — Стоддард закрив біблію і замовк, наче очікуючи нових запитань, але Норман промовчав. — Вони відмовляються, наприклад, служити в армії під приводом того, що вони не можуть нікому присягатися і брати до рук зброю, а за Радянською Конституцією вважається, що коли ти живеш у країні, то повинен, коли треба, захищати її із зброєю в руках.

Норман налив у спорожнілі чарки.

— Сказати б, і мені імпонує рішення, за яким кожен громадянин — незалежно од того, віруючий він чи ні, — повинен у скрутну для своєї країни годину ризикувати своєю головою, а не молитися в тилу…

— Я радий за тебе, це вже відчутний крок вперед, — хихикнув Стоддард.

Але Норман ніяк на це не зреагував, наче й не помітив іронії.

— Але ж для нас це не плюс, а мінус. Адже все, що я можу тут, у Штатах, витлумачити як вимогу здорового глузду, буде так само трактоване і в інших країнах. А згода чи незгода з тим чи іншим положенням виллється потім у те, що прийнято називати громадською думкою.

— Нормане, давай не будемо змішувати божий дар з яєчнею, а розкладемо все по поличках. Твоя думка про здоровий глузд має принаймні два слабких місця: по-перше, ти доктор філософії, а у цих євангельських християн сім класів на брата — ми ж домовилися.

— Не жартуй, — докинув Черчілль.

— А по-друге, той, хто не хоче слухати, — не почує. В тім-то й річ, що радянське законодавство про культи аналізується нереєстрованими громадами не з позицій здорового глузду, а з ними самими вигаданої точки зору. Десь я бачив малюнок-жарт: двоє обурених людей стоять по обидва боки намальованої на асфальті цифри. Один з них доводить, що це шість, а інший — що дев'ять.

Стоддард перевів подих.

— А якщо без жартів, то, можливо, ти пам'ятаєш, що проти культів цих релігійних конфесій виступали спочатку не вчені-атеїсти, а лікарі: після того як «брати» хрестять своїх нових членів «святим духом», тобто доводять багатогодинними моліннями до релігійного екстазу, і люди починають щось горланити на «іномовах», надто багато надходило хворих у психіатричні лікарні. Це щодо здорового глузду. А в організації громадської думки все буде схоже на дитячу гру в слова. Пам'ятаєш, в слові щоразу треба міняти лише одну літеру, і за кілька разів ти одержуєш зовсім інше слово. Наприклад, була «коза», а потім «коса» — «роса» — «рота» — «нота».

— До чого тут гра?

— Не поспішай поперед батька… Громадській думці ми скажемо тільки те, що «коза» і «нота» пов'язані між собою, а всі проміжні стадії викинемо. Ти ж знаєш, у пропаганді логіка не завжди доцільна, тут головне якомога більше галасу, метушні. Нікому й на думку не спаде шукати якийсь логічний зв'язок, його знатимемо тільки ми. А коли подія подаватиметься не повністю, а частково, як нам буде вигідно, тоді можна не сумніватися, що цю штуку залюбки проковтнуть найвибагливіші гурмани.

— Я чудово розумію тебе, професоре. Мені подобаються твої міркування. Більше того, я сам…

— Не вважай мене повним бовдуром, Нормане. Я знаю, що перед тим, як мені зателефонувати, ти принаймні тиждень мордував своїх хлопчиків у Ленглі, котрі наговорили тобі сім мішків гречаної вовни і ще трохи.

— Так, ми радилися з деяких питань, ти маєш рацію. І ідея того,