Тетяна Іванівна Фулей - Застосування практики Європейського суду з прав людини в адміністративному судочинстві: Науково-методичний посібник для суддів.

name=t8> Принципи змагальності, диспозитивності та офіційного з'ясування усіх обставин справи

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них.

Рішення у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» (Ruiz-Mateos проти Іспанії) від 23 червня 1993 року, заява № 12952/87, п. 63.

Звернути увагу на:

• особливість адміністративного судочинства щодо можливості суду встановлювати обставини у адміністративній справі на підставі не лише доказів, зібраних сторонами або за їхньою ініціативою, а й доказів, зібраних судом з власної ініціативи (п. 5 ст. 11, п. 2 ст. 69, п. 5 ст. 71 КАС України);

• виклики та повідомлення (ст. 34–39 КАС України);

• ст. 49 КАС України та процесуальні можливості сторін, нею передбачені;

• участь прокурора в процесі:

Суд зазначає, що позови прокурора, об'єднані з позовами Податкової інспекції, були подані в інтересах вищезазначених акціонерів посадовою особою (див. справу «Меріт проти України» (Merit v. Ukraine), заява № 66561/01, п. 63, від 30 березня 2004 року), яка мала право втрутитися для захисту конституційних прав певних акціонерів, держави та громадських інтересів. Спір у справі стосувався «визначення цивільних прав та обов'язків» акціонерів Т., П., К., М., С., які inter alia звернулися з проханням до прокурора представляти їхні інтереси та від початку брали участь у провадженні.

Рішення у справі «Теліга та інші проти України» (Teliga and others v. Ukraine) від 21 грудня 2006 року, заява № 72551/01, п. 82. Принципи гласності та відкритості адміністративного процесу

55. Що стосується скарги заявниці про те, що розгляд її справи не був публічним, Суд повторює, що проведення публічних судових засідань є основоположним принципом, закріпленим у пункті 1 статті 6 Конвенції (див. рішення у справі «Ріпан проти Австрії» (Riepan v. Austria), заява № 35115/97, п. 27, ECHR 2000-XII). Проте, право на публічний судовий розгляд підлягає обмеженням, викладеним у другому реченні пункту 1 статті 6 Конвенції.

56. Суд зазначає, що хоча доступ громадськості до судового розгляду, про який йдеться, формально не був обмежений, обставини, за яких він відбувся, були очевидною перешкодою його публічності. По-перше, розгляд відбувся у диспансері з обмеженим доступом. По-друге, суд не дозволив іншим особам, окрім учасників провадження, залишитися в палаті, де відбувався розгляд, або входити до неї. По-третє, з матеріалів справи не вбачається існування загальнодоступної інформації про дату та місце засідання.

57. Враховуючи пояснення, надане Тростянецьким районним судом у його постанові від 6 листопада 2000 року, вбачається, що розгляд справи був здійснений у приміщенні диспансеру для того, щоб забезпечити судовий розгляд справи заявниці, чия присутність за законодавством України була обов'язковою, у двомісячний термін, встановлений Кодексом України про адміністративні порушення (див. пункт 26 рішення). Проте, Суд зазначає, що національне законодавство передбачає, що особу, яка притягається до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, може бути піддано примусовому приводу до суду міліцією (див. пункт 29 рішення).

58. Хоча вибір найбільш доцільного способу врегулювання ситуацій, коли особа, яка притягається до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, не з'являється до суду, належить саме національним судам, Суд вважає, що заходи, до яких у цій справі вдався суд, які обмежили право заявниці на публічний розгляд її справи, не були «суворо необхідні» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

59. Відповідно в цій справі мало місце порушення зазначеного положення у зв'язку з відсутністю публічного розгляду справи заявниці.

Рішення у справі «Лучанінова проти України» (Luchaninova v. Ukraine) від 9 червня 2011 року, заява № 16347/02. Забезпечення апеляційного та касаційного оскаржень рішень адміністративного суду

Звернути увагу на

• доступ до апеляційної та касаційної процедури — законодавчі підстави, формальні вимоги і фактичний доступ;

• проблему касаційного оскарження в контексті вичерпання усіх національних засобів правового захисту:

Суд зазначає, що у цій справі звернення до процедури касації не могло надати заявниці ні компенсацію за стверджуване порушення її права на розгляд справи протягом розумного строку, ні пришвидшити розгляд справи. У будь-якому випадку це призвело б до подальшого затягування розгляду справи на місяці або навіть на роки (див. «Павлюлінець проти України» (Pavlyulynets v. Ukraine), заява № 70767/01, § 19, рішення від 6 вересня 2005 року).

Рішення у справі «Смирнова проти України» (Smirnova v. Ukraine) від 8 листопада 2005 року, заява № 36655/02, п. 60. Доступ до суду апеляційної інстанції

53. Суд нагадує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов'язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братися до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль у ньому апеляційного суду (див., наприклад, рішення у справі «Подбіельські та ППУ Полпуре проти Польщі» (Podbielski and PPU Polpure v. Poland) від 26 липня 2005 року, заява № 39199/98, п. 62).

54. Суд зазначає, що заявник стверджував, що йому незаконно відмовили у доступі до апеляційного суду Запорізької області, який мав повноваження переглянути справу