Василь Головачов - Простір неспокою

кінця! — Гнат зупинився, перевів подих. — Ти бач, я завжди захоплююся. І в цьому я не змінився.

Вона мовчала, згадуючи, як уперше зустріла Сергія Реброва.

Того вечора Гнат, на свою біду, запросив її на зустріч з друзями — було свято Відкритих Кордонів, він обіцяв познайомити її з легендарними асами аварійно-рятувальної служби. Урочистості були в розпалі, коли Гнат на хвилю залишив її одну — помітив когось із знайомих, І в цей час до залу ввійшов Ребров.

Він не був ні особливо широкоплечим з-поміж цих дужих хлопців, ні особливо вродливим. І все ж вона миттєво вирізнила його з юрми, так і не збагнувши тоді, чим же він змусив привернути до себе увагу. Лиш потім, через кілька днів, після двох зустрічей з ним — він тоді теж запримітив її одразу, — вона зрозуміла чим: Сергій Ребров був урівноважений у всіх відношеннях. Такого самовладання, міцних переконань і впевненості в собі, як у нього, Аларіка не зустрічала ні в кого із своїх попередніх знайомих, і це вирішило її долю, а заразом — і долю Гната…

— Прощавай, — сказав Гнат, ступивши крок до дверей. — На добраніч.

— Стривай. — Вона підійшла до столика, багаття згасло, спалахнуло біле світло.

Мружачись від зміни освітлення, вони розглядали одне одного. Звичайно ж, п’ять років наклали на них свій відбиток: він став мужнішим, хоча губи все ще приховували слід нерішучості, вона — жіночнішою… але чи вродливішою?

— До побачення, — уже вільніше вимовив він. — Ти мені дуже допомогла сьогодні, дякую. Ти ще хочеш щось сказати?

— Гаразд, нехай я помиляюсь. — В її словах почулися нотки впертості. — Але й ти в одному помилився. П’ять років тому мною керував не розрахунок, а кохання. Я любила Сергія.

Гнат уклонився і вийшов, несучи в серці гіркоту й сум’яття. Але йому тепер, хоч як дивно, стало легше. Аларіка змінилася, однак змінився й він…

На третій день Гнат уже міг викласти свої міркування керівництву експедиції.

Командний зал крейсера був невеликий, але завдяки відеопласту створювалася ілюзія, ніби освітлений квадрат підлоги з кріслами і столом завис у порожнечі космосу.

Гнат із зусиллям відірвав погляд од пильного ока якоїсь далекої голубої зірки й обернувся до рятувальників, що розсілися в кріслах.

— Автоматика станції у повному порядку, — почав він, відчуваючи незвичну боязкість і хвилювання: як експерту йому ще не доводилося виступати, — Це, мабуть, і не підлягало сумніву, надійність станцій подібного типу практично дорівнює одиниці. Щоб змінити параметри хоча б одного ланцюга, необхідно знищити всю станцію, а то не так просто. Станція працює нормально, в усякому разі, наші депеші Земля одержує, як і ми відповіді звідтіля. Потрібен експеримент з передачею вантажу на Садальмелек, тільки тоді можна буде з упевненістю сказати про ефективність лінії. Ось, власне, і все.

— Висновок зрозумілий, — мовив начальник експедиції Шалва Тектуманідзе. Зодягнений у простору білу сорочку з шнурівкою, — компенсаційний костюм, рятувальника він чомусь не полюбляв, хоч той був зручний і розрахований на всі випадки життя, — сухий, жилавий, чорновусий і чорнобровий, він мав вигляд гостя, подорожнього, який випадково забрів до хижки, а опинився в технічно досконалому палаці. — Але дозвольте запитання, — вів далі Тектуманідзе. — Чи можна запеленгувати приймальну станцію, якщо при передачі вантаж знову зірветься з траси Садальмелека?

— Ні, — поміркувавши, відповів Гнат. — Під час збудження ТФ-поля при передачі будь-якого повідомлення чи вантажу в просторові створюється хвильова луна, але тут ми стикаємося одразу з двома нерозв’язаними проблемами. Перша — принцип невизначеності: чим довша і якісніша передача, тим луна слабкіша і більша помилка у визначенні координат передавача. Друга — апаратури для точної пеленгації ТФ-передач не існує, досі вона була не потрібна. Звичайний ТФ-приймач, як і величезні трасери, не підходить. Річ у тім, що ТФ-поле — це не енергетичне поле в нашому розумінні, а властивість простору…

Гнат замовк, інтуїтивно збагнувши, що пояснення ці зайві: хоча його й слухали, але за ледь вловимими ознаками можна було зрозуміти-людей цікавило інше.

— Ще запитання, — втрутився Томах. — Чи небезпечний такий експеримент для працівників кінцевих станцій на Землі й на Історії?

— Дати гарантії, ясна річ, важко, але конструктори давно перейшли від техніки безпеки до створення безпечної техніки. При найменшій загрозі життю людей спрацьовують автомати захисту.

— Сказано досить оптимістично, — буркнув хтось із команди крейсера, — одначе, хоч би що там було, трапляються і з безпечною технікою аварії.

Гнат стенув плечима і промовчав.

Через кілька годин провели експериментальний запуск вантажу із Землі на Історію. Вантаж — генератори кисню — Пройшов спокійно, без будь-яких ексцесів. Кілька годин підряд Гнат з допомогою бортінженерів крейсера ганяв Трасу між Землею і станцією: канал ТФ-передачі в обидва боки працював бездоганно.

— Відсутність результату — теж результат, — утішив Томах Богданова, коли вони, стомлені, повернулися на крейсер.

— Але ж перший вантаж зник, — мовив той мляво. — Куди? Хто його прийняв?

— Хтось прийняв. Треба просто обстежити всі зірки цього регіону в радіусі п’ятдесяти парсеків — це межа для прямого ТФ-зв’язку.

— Геніально! В радіусі п’ятдесяти парсеків близько тисячі зірок!

— Ну, і що ж, — не здавався Станіслав, — тоді ми надішлемо повідомлення по всій галактиці — поверніть, мовляв, наші вантажі!

Богданов мимоволі усміхнувся.

— Хіба що.

— Я пожартував.

— А я ні. Ідея варта уваги. До речі, від усього вашого копирсання на станції у мене лишилося відчуття, ніби ми щось таки не врахували.