Богдан Жолдак - Нестяма

вже іменувати себе над нами старшим братом: Дойчлянд юдер аллєс! Од моря до моря! Що, мовляв, і слово «Європа» походить од слова «єврей». І навіть, коли їх кілька разів виганяли з країни (як вони тоді називали: ісход із німецького полону), та мову вони не повернули, ще й поверталися щоразу в «полон» і все починалося спочатку.

Це ж бо юний Гітлер змалку був виховувався в єврейській родині й чудово володів мовою ідиш, отож багацько наслухався там їхнього шовінізму про так званий Божий народ і численні пріоритети, які з цього походять. Отож і собі таких самих захотілося; протест, що зароджувався тоді в юнака, згодом виллється у таку ж велетенську, тільки арійську, доктрину, здатну протистояти конкурентній експансії.

Аякже! Коли вступав до віденської художньої академії, то узрів: уся геть приймальна комісія складається з юде-їв, але не признався, жодним слівцем не видав себе, хоча знав — одного слова чи характерного жесту досить, щоб опинитися в цьому виші, проте наївно прагнув об’єктивності, покладаючись лише на власну малярську геніальність... Наївний.

Отож схопив облизня і часто й ображено підскакував уві сні:

— До гетто їх!

— До Гетте? — недочула Єва Браун.

— У газову камеру! Я нюхав газ — тепер нехай вони його понюхають, — бігав він кабінетом, навіжено очікуючи, доки наростуть нові нігті, щоб гризти.

Несподівано зупинився:

— З вашою археологією. Ми її всю заново перекопаємо! Отже — на Вкраїну!

Ось як наближався день 22 червня 1941 року. Зрештою, містична дата сонячного протистояння забезпечила бліцкриг, що успішно просувався до Москви, коли фюрер несподівано перевів стрілки:

— Зняти з московського напрямку танкову армаду Ґуде-ріана і перекинути її на Київ.

Генералітет онімів:

— Але ж він уже майже під Москвою.

— Кажу: до сраки Москву, не вона наша мета.

— Як це не вона? На який кий нам Київ? — тетеріли фельдмаршали.

— А на такий, що пригадайте історію. Куди наш славетний прародитель Германаріх скеровував свої орди? На Москву? Хуйскву! Винятково на Київ він скеровував. Уже тоді прагнув викопати там артефакти і закопати їх тут, щоб наша археологія згодом не червоніла.

Він умовк, бо проговорився. Ніхто не мав знати його істинних планів і намірів.

І Москва встояла.

Гітлер поспішав до своєї головної мети, бо дуже боявся, що світова наука випередить його війська. А захопивши Україну, колиску аріїв, легко зможе настановити там Германію яко старшу. Українця ж перейменувати на ун-терменша, тобто молодшого брата, зробити з нього те, що свого часу не вдалося Германаріху.

Другим напрямком його атаки був генетичний — стати сурогатним татом нації, наплодити якомога більше власних нащадків, аби ними залюднити аншлюсовані вкраїнські терени, що остаточно переінакшить географію світових пріоритетів. Оволодівши ними, володітимеш першоджерелами походження й інших народів теж — а цього ой як не вистачає Дойчлянду.

— А тоді й побачимо, хто тут Божий народ!

Любив підхохмити: «Який же євреї Божий народ — де, хто і коли бачив обрізаного арійця?»

Своє ж обрізання він ховав за толерантність Єви Браун, дурна би вона була вибовкнуть, що спить не з арійцем...

Отож вона збільшувала надої. Для цього Адольф Гітлер повністю перейшов на вегенетаріанство (бо в плодах більше афрозодіаків), і не так для їхнього побільшення, як для уякістеншання. Хто в таке не вірить, то нехай замислиться: а що таке, зрештою, «гітлер-югенд»? Не в переносному, а в прямому значенні цього слова? Отож бо.

Тим часом червона армія підступалася під Берлін.

— Ну, ну, фрьокен, ну, — квапив.

«Знає, як ужалити, хоч би раз назвав: фрау». Так, засватана, та не вінчана, скільки разів ловила спиною глузливі погляди в коридорах Райхканцелярії, однак це дужче додавало люті й моці її рукам, а вождь народів відповідав їй вусатим поцілунком.

— І щоб ні краплі, все піде в Дойчлянд!

«Дройчлянд», — мало не бовкнула вголос і тому дужче обтиснула зубами крізь губи.

Велетенська високопородна сука Блонді на килимку підземного Вервольфу шорошила вухо, стомившись журно споглядати коханку.

...Єва ж тимчасом чудово усвідомлювала, що всі ці фюрерські пестощі спрямовані лише на пробірку, вони ускладнювалися, «ще отак стану лесбіянкою», знала бо, що й дещиці надоїв їй не перепаде, адже вона була безплідна, «навіщо ж марнувати»; як і кожна розумна жінка, вважала, що безплідний, власне, він, але бажання перевірити таку версію з іншим чоловіком розбивалися об згадку про гестапо.

Щоби збільшити еякуляції, він вдався до стимулюючих наркотиків, і бідна Єва Браун змушена була стимулювати не лише руками, але й усім іншим, так, що в неї навіть було зірвалося:

— Як же ти, високоморальний, ти, вегенетаріанець, а вживаєш наркоту?

— Люба, щоб ти знала: в наркотиках немає нічого м’ясного, то ж не читай мені мораль і не відволікайся, не відволікайся від фістули, продовжуй, мила, — густо засопів він.

Так, во ім’я високої мети він пожертвував скоромним. Була й більша жертва — рослинна некошерна їжа здувалася в нутрощах пухирцями, породжуючи метеоризм, особливо це мучило на раутах — доводилося одсовуватись од мікрофона; проте саме здуття кишківника відчутно посилювало зсередини ерекцію.

Мав він іще