Оксана Каліна - Старі-старі казки

присутні, нагородили і т. д. Коректно без власних імен і зайвого пафосу.

Що тут почалося! Ти, Їжаче, такий-сякий, чого не сказав шо у мене плаття нове на сцені було! А я макіяж дві години робила! А в мене голос – три октави, такого більше по всьому Лісу не знайдеш! А я на гармошці граю так, шо іскри летять і мені з це в тому році орден дали! Ні хрєна ти, Їжаче не вмієш, тільки горілку зі своїми Бобрами та Лисицями жерти! От якби я! Так зробила(в) б, шо всі б зачиталися і в рамочку цю газетку на стінці повісили!

– Геть Їжака! – кричали лісовики, – верніть нам Каркушу!

Їжак то слухав, потім розвернувся і з чуством сказав:

– ……………………., на хутор бабочок ловить. Всі!

І пішов додому додивляться «Ігри престолів». А шо інфоцентр? Здох інфоцентр. Бо на любе діло треба гроші, штат співробітників і нормальні умови. А так він держався сугубо на обаянії Їжака і двох дурнях – Бобру та Лисиці…

Як Попелюшка вирішила розв’язати

Попелюшка вже в стонадцятий раз із сумом роздивлялася свій весільний альбом. Десять років минуло відтоді, як вона із замурзанки зробилася принцесою, але Попелюшці здавалося, що то було тільки вчора. І що найдивніше – останнім часом вона все частіше ловила себе на думці, що зовсім не проти ті часи повернути назад.

«Чи ти бува не здуріла? – картала себе Попелюшка, – знову до швабр, щіток, каструль? Перємой- ка всю посуду, да натрі поли повсюду, дров побольше наколі, на год кофє намєлі? Ти знову цього хочеш після тих розкошів, у яких зараз живеш? Сказать кому – засміють».

Попеюшка й не ділилась ні з ким своїми думками. Особливо тримала в секреті той факт, що, бувало, прокидалась серед ночі поряд з Принцом, що інтелігентно похріпував, йшла в каптьорочку до прибиральниці тітки Вальки Гарбузихи, брала ганчірки, щітки і пхалася наводити лад в і без того сяючій бальній залі. От на якого чорта, питається, це потрібно було інтелігентній, освіченій (за час заміжжя Попелюшка встигла здобути дві вищі освіти, щоб, так би мовити, набути лоску і відповідати статусу) жінці з блискучими прерспективами стати королевою? Ех, зітхала Попелюшка, якби знаттє, шо в кума питтє, дак і соломки б підстелила… Чи не так ця приказка звучить? Та яка різниця, коли результат той же: сум, печаль, на душі не те шо кішки, цілі лев'ячі прайди кігтями шкребуть. А чого – вона й сама не знала.

– От вроді всьо чудово, но всьо равно якась ху…ня, – промовила Попелюшка, і тут же спохватилась, чи ніхто бува не почув. Не вистачало ше, щоб знов почали пальцем тицяти, мовляв, притяг Принц в королівську сім’ю якусь обірванку без роду і племені, вчинив мезальянс.

Попеюшка ще трохи погортала альбом, потім зі злістю швиргонула його десь аж за шафу.

– Ну от якого дурня мені треба? – запитала вона своє відобрження в дзеркалі, але те, звісно, нічого толком сказать не могло.

Раніше Попелющці дуже хотілося дітей, але Принц (це, до речі, вияснилося, вже після того, як вони одружилися), колись уже був жонатий, мав дочку, тож із Попелюшкою заводити потомство не поспішав. Вони з дружиною номер один не зійшлись характерами, та зібрала манатки, забрала маленьку донечку та й відбудла у свої володіння. Попелюшка, засліплена блиском розкоші палацу і не менш блискучим товариством, у яке потрапила, пристала на чоловікову пропозицію. Вона взагалі перший рік свого заміжжя, як то кажуть, заглядала Принцу в рота і боялася без його поради зайвий крок зробить. А ну як вляпається і стане посміховиськом для всіх?

Але через деякий час Попелюшка освоїлась. Вона була дівчиною кмітливою, не лякливого десятку та й характером Бог не обділив, а те шо Шарль Перро зобразив її таким собі «Божим одуванчиком», так то його фантазія – мінус йому в карму.

Коротше кажучи, через дякий час, а саме два роки і три місяці подружнього життя, Попелюшка зрозуміла, що не хоче вона ні королівства, ні Принца, ні дітей від нього. Нє, трохи лукавить: королівство хай би лишалося, а от Принца кудись би на дальні береги сплавити. Не довго, як кажуть, музика грала, а романтичний політ душі виявився ще коротшим.

Попелюшка і сама не розуміла, чим це їй так спротивів Принц: ніжний, романтичний, уважний, не хиляє, не палить, за фрейлінами не таскається, вірші з поемами пише і їй присвячує. Що іще потрібно жінці для щастя? Та нічого! Попелюшка з усіх сил намагались себе в цьому впевнити, але з кожним роком у неї це виходило все гірше. А останні місяці при думці про те, що з Прицом доведеться лягати в ліжко, її взагалі нудило. Ото добре діло! Від власного чоловіка, який їй ніколи нічого поганого не зробив.

Врешті решт Попелюшка не витримала і підтюпцм побігла до своєї хрещеної – Доброї феї. Її стараннями цей шлюб було влаштовано, тож доля відповідальності лежить і на ній, хай поможе розібраться, що до чого.

Добра Фея саме білила хату. Вона останнім часом захопилася дауншифтінгом, і вважала, що чим простіше живе людина, тим краще. Тож збудувала власноруч глиняну мазанку і поралася біля неї. Навіть город невеличкий завела, грядки теж обробляла самостійно – ніякої хімії і чаклунства.

Добра Фея сильно любила свою хрещеницю, але цього разу, побачивши неї, не дуже зраділа.

«Не інакше як з претензіями сунеться, – дивлячись на похмуру фізіономію Попелюшки подумала Добра Фея, – ну, блін, люди, ніколи не вгодиш!».

– Хрещена! – прямо від хвіртки заволала Попелюшка, – а ви б не могли мене назад відправить?

– Куди це? – вирячила очі Добра Фея.

– В минуле. До батька, мачухи, сестер. В мою коморку…

– Ти з дуба гепнулась? – виразно покрутила Добра Фея біля скроні довгим, із залишком елегантного манікюра пальцем, – знову хочеш з рання й до ночі в своїх тазіках полоскаться?

– Я ночами й так бігаю в бальній залі підлогу натира-а-а-ать! – розридалась Попелюшка.

– Та-а-к, – протянгула Добра Фея, – от з цього місця детальніше.

Ну Попелюшка й розказала, як спротивів їй Принц, як ночами бігає вона від нього підлогу натирати.

– Сублімація, – резюмувала Добра Фея.

– Шо-шо? – не зрозуміла Попелюшка. Вона хоч і здобула дві освіти, але такого слова ше не чула.

– Сублімація, – повторила хрещена, – заміна одного компонента чи емоції, іншим. У вас з Принцом в ліжку як?

Попелюшка задумалалась над цим інтимним питанням, довго думала, що сказати.

– Ясно, – Добра Фея з такою силою швиргонула щітку у відро з вапном, що