Анатолій Чабан - Корсунь-Шевченківська битва: сторінки історії.

оперативному відношенні. Маючи багато спільного з битвою на Волзі, зокрема, за формами маневру і рішучості мети, вона, без сумніву, відрізняється від неї рядом особливостей.

Корсунь-Шевченківська операція здійснювалась без паузи. Тут, наприклад, ще в ході боїв на оточення на окремих ділянках наші війська завдавали розчленовуваних ударів, намагаючись знищити угруповання противника по частинах. При цьому оточений ворог не тільки оборонявся, а безперервно маневрував і неодноразово робив спроби прорватися через кільце і з’єднатися з військами, що наступали для виручки ззовні. Коридор, що роз’єднував обидва угруповання, у найбільш вузькому місці становив 12 кілометрів. Німецькі з’єднання, які завдавали удару з зовнішнього фронту, у складі 15 дивізій (з них 8 — танкових), починаючи з другого дня операції впродовж 20-22 днів, тобто до ліквідації ворога, безперервно атакували наші війська.

Таким чином, у цій битві знайшли своє повне відображення раптовість і нищівність ударів, широке маневрування і вихід на тили, швидкість дій і перегрупувань, стійкість в обороні і наполегливість у наступі.

Корсунь-Шевченківська операція набула великого просторового розмаху і втягнула в дію з обох боків велику кількість військ і техніки. З боку противника, зокрема, брало участь близько 26 дивізій, у тому числі 9 танкових, великі сили авіації, величезна кількість бойової техніки. Все це було в ході боїв майже повністю розгромлено нашими військами. Ліквідація корсунь-шевченківського виступу та угруповання, яке його обороняло, усунула загрозу удару противника у фланг і тил військам 1 і 2 Українських фронтів і цим забезпечила можливість маневрування радянських військ вздовж лінії фронту. У результаті успішного завершення битви противник був остаточно відкинутий від Дніпра в його середній течії, плани німецького командування на поновлення лінії оборони по Дніпру зірвані. Нашим військам були створені сприятливі умови для проведення наступних операцій на Правобережній Україні та визволення всього Півдня країни від гітлерівських окупантів.

1968 рік.

М. В. Захаров,
Маршал Радянського Союзу, колишній начальник штабу 2 Українського фронту
Шлях до перемоги

«Сьогодні, 3 лютого, о 20 годині столиця нашої Батьківщини Москва від імені Батьківщини салютує доблесним військам 2 і 1 Українських фронтів, які прорвали оборону німців і завершили оточення великого угруповання ворога, двадцятьма артилерійськими залпами з двохсот двадцяти чотирьох гармат».

(З наказу Верховного Головнокомандуючого 3 лютого 1944 року)

Цих переможних залпів, гуркоту гарматного грому над нашою столицею учасники Корсунь-Шевченківської операції не чули. Вони були далеко від Москви — визволяли землю прекрасної України від фашистської нечисті. Проте воїни знали: Батьківщина славить подвиг героїв 2 і 1 Українських фронтів. Це було, як кажуть у народі, саме на нашій вулиці свято.

Земля ще густо пахла горілим, диміла і здригалась від могутніх вибухів. І хоч не завжди можна було піднятися на повний зріст над окопами й укриттями, але свято перемоги вже відчував кожний.

Війська 2 Українського фронту, яким у той час командував генерал армії І. С. Конєв, і війська 1 Українського фронту під командуванням генерала армії М. Ф. Ватутіна на вирішальних ділянках вщент розбили ворога і, з’єднавшись у районі Звенигородки і Шполи, замкнули кільце оточення навколо угруповання противника, яке діяло на північ від цих населених пунктів.

У скупих рядках Наказу Верховного Головнокомандуючого мова йшла саме про воїнів, які відзначилися в тих боях. Це були війська генерал-лейтенанта І. В. Галаніна, гейерал-майора О. І. Рижова, генерал-лейтенанта П. Ф. Жмаченка, генерал-лейтенанта С. Г. Трофименка, генерал-лейтенанта К. А. Коротеева, генерал-майора М. І. Бірюкова, генерал-майора Акименка, генерал-майора П. І. Фоменка, генерал-майора Шмиги, генерал-майора I. М. Пузикова; кавалеристи генерал-майора О. Г. Селіванова; танкісти генерал-полковника танкових військ П. О. Ротмістрова, генерал-лейтенанта танкових військ А. П Кравченка, генерал-майора танкових військ І. Ф. Кириченка, генерал-майора танкових військ В. І. Полозкова, генерал-лейтенанта танкових військ Алексеева, генерал-лейтенанта танкових військ Волкова; артилеристи генерал-полковника артилерії Варенцова, генерал-лейтенанта артилерії М. С. Фоміна, генерал-майора артилерії Гусарова, генерал-майора артилерії Фаустова, генерал-майора артилерії Д. Є. Глебова, генерал-майора артилерії Лебедева, полковника Зикова; льотчики генерал-лейтенанта авіації С. Я. Красовського і генерал-лейтенанта авіації С. К. Горюнова.

У той час мені, начальникові штабу 2 Українського фронту, на все життя западали в пам’ять назви українських міст, сіл, селищ, до найдрібніших деталей була знайома обстановка. Пригадується, як шугала тоді і біснувалась навколо задимлених, забризканих багнюкою хаток, над попелищами і урвищами жорстока війна, як затихала потім, відходячи все далі й далі на захід.

У Велику Вітчизняну війну нашими військами було проведено немало визначних операцій. Вони повністю вивчені й оцінені, кожній з цих операцій історія відвела певне місце, вказала на її значення. Згадуючи про Корсунь-Шевченківську операцію, я хотів би зауважити, що вона не випадково названа однією з видатних операцій Червоної армії по оточенню і знищенню