Анастасія Шевердіна - Тільки разом

Ти можеш нічого не боятися, бо сьогодні лише ти одна керуєш своїм життям. Ти можеш шкодити або допомагати людям, і тільки ти будеш за це відповідати. Тільки із твоїх вчинків складеться твоє наступне життя. Хіба це не благо для людини? Хіба це не найвища справедливість?

— Що ти знаєш про справедливість?! — спалахнула Кет. — Ми народилися, жили й померли в зовсім різних умовах! Твоє життя було прекрасним завдяки прекрасним батькам, а я не бачила нічого, окрім бруду, брехні й болю. І чому це так?! Ти думаєш, я дурна, нетямуща, груба й огидна?! Думаєш, я народилася гіршою за тебе?! Ні, зовсім ні! Якби в мене було вдосталь їжі, одягу, іграшок і книжок, якби мене хоч хтось любив, я б стала зовсім іншою людиною! Але в мене не було нічого! І де ж справедливість?!

— Усі люди народжуються і всі помирають — ось тобі і справедливість!

— Знаєш, що буде вищою справедливістю? Затягнути покидьків, які зламали моє життя, на дах будинку і зіштовхнути вниз. Коли їхні мізки розтічуться по асфальту, тоді я повірю у справедливість!

— Справедливість починається з тебе, — спокійно мовив Андрій. — І окрім справедливості, є ще й милосердя.

— Нехай милосердними будуть ті, кому не вирвали з грудей серце! — сказала Кет.

— У тебе є можливість заповнити порожнечу у грудях! — ласкаво мовив Андрій. — Будь ласка, дай йому спокій! Заради мене!

Кет невдоволено пирхнула, але все-таки прислухалася до друга.

Невдовзі Андрій повідомив Кет, що її слова не на жарт перелякали вітчима і чоловік не спав кілька днів, сидячи в кутку кімнати з ножем напоготові.

— Кет, він так може здуріти! — мовив зі співчуттям хлопець. — Він думає, ти хочеш його вбити!

— Так і є, я хочу! — зізналася Кет. — І якщо я не можу його вбити, я змушу його страждати!

— Сьогодні йому на роботу, — нагадав Андрій. — Він може потрапити в аварію.

— То й що?! Побіжиш його рятувати?!

— А ти?

— Я можу знову прийти до нього! — посміхнулася Кет. — Та чи він цього хоче?

— Думаю, ні, — у задумі сказав Андрій. — А ти дозволиш мені сьогодні за ним наглядати?

— Роби, що хочеш! — роздратовано сказала Кет. — Мені байдуже!

— А мені — ні! — сказав Андрій і попрямував до виходу з чистилища.

— От дурбецел! — зашипіла дівчина й, недовго думаючи, пішла за другом.

Андрій і Кет з’явилися в кабіні вантажівки, коли вітчим, куняючи, вже почав опадати на кермо.

— Треба його збудити! — сказав Андрій.

— Навіщо?

— Щоб він не розбився!

— Як на мене, то нехай розіб’ється! — категорично мовила дівчина.

— Машина зійде з шосе! — скрикнув Андрій і струснув водія за плече. Чоловік не реагував. — Кет, допоможи!

Неконтрольована вантажівка повертала праворуч. Дівчина знала цю вулицю як свої п’ять пальців. За кількасот метрів на шляху машини — дитячий майданчик неподалік від школи. Маленькі діти весело копирсатимуться в пісочку, коли їх підімне важезна вантажівка. Кет не було шкода цих дрібних вередливих шмаркачів, і вона не відчувала душевної потреби їх рятувати. Але переляк і хвилювання Андрія чомусь передалися їй, і дівчина, штовхнувши вітчима, закричала:

— Прокинься! Прокинься!

Чоловік нарешті підняв голову й вирячив червоні, божевільні очі на Кет.

— Гальмуй! Гальмуй! — заволали в один голос хлопець і дівчина.

Водій натиснув на гальма. Вантажівка різко зупинилася, розвернулася посеред входу до парку й обдала людей, які розбігалися на всі боки, землею й піском.

— Фуууух! — видихнув вітчим і обтер рукавом спітніле чоло.

— Яке щастя! — засміявся Андрій. — Вдалося! Кет, у мене руки трусяться!

Кет мовчки, стиснувши губи, дивилася на вітчима. Дівчині було шкода, що небезпека минула і з чоловіком нічого не сталося. Кращого шансу занапастити ворога в неї може вже не бути.

— Кет, дякую! — прошепотів пошерхлими губами вітчим. — Пробач мені!

Дівчина замотала головою. Її душили запізнілі сльози та жаль.

— Ти права, я — жахлива людина, Кет, — зітхнув вітчим. — Дурний пияка. Ти вбий мене відразу, зараз, якщо не можеш пробачити. Мені не жити, Кет. Я здурію. Мені шкода, що так вийшло. Я не думав, що воно так буде. Я не думав…

— Іди до біса! — закричала Кет. — Нехай він судить тебе і пробачає! Я не вірю тобі й ніколи не вірила! Я облишу тебе у спокої, але не задля тебе, а задля себе! І якщо ти ще хоча б раз доторкнешся до матері, я виверну з тебе душу, присягаюся! Я тебе знищу, зрозумів?!

Вітчим важко дихав і кивав.

— Ходімо! — наказала Андрію дівчина. — Тут більше нема чого робити!

Друзі враз зникли з кабіни. Невіруючий чоловік встигнув перехреститися, перш ніж почув ґвалт натовпу, який збирався довкола вантажівки.

Кет багато разів задумувалася над тим, як помер Андрій. З одного боку, їй було цікаво дізнатися про таку інтимну деталь його біографії, з іншого — страшно уявляти, як біль скручував усе його тіло, як від жаху паморочилася голова, як зупинялося серце й уривалося дихання. Дівчина