Юрій Борець - УПА у вирі боротьби

Вийшовши з конференційної кімнати, він підійшов до друзів, які були під грушею, та з гумором почав оповідати їм про успіхи і труднощі піших відділів УПА.

А колесо життя котилося далі. Два рази на тиждень службовий старшина збирав сотню на політично-виховні години. Політвиховник коротко оповідав про світові Події, після чого переходив до виховних справ, які в більшості починалися від Шевченка, потім досить довго зупинявся на Міхновському, а іншим разом торкався Біласа й Данилишина, варшавського та львівського процесів ОУН, Акту 30-го Червня у Львові тощо.

Сотня Громенка начисляла в той час біля 220 вояків, її склад виглядав приблизно так: сотенний Громенко, заступник Лагідний, бунчужний Соколенко, сотенний лікар Німець, сотенний дентист Гузар, політвиховник Зорян, сотенний господар, ад'ютант Лоза. Тоді сотня мала чотири чоти по чотири рої в кожній із них, а пізніше була додана ще одна чота - п'ята. В кожній чоті був чотовий, його заступник, санітар і політвиховник, а рій складався з ройового, його заступника, кухаря, одного кулеметника, двох амуніційних стрільців і шістьох вояків.

Озброєння рою становив один кулемет, один або два машинові пістолі, чотири автомати й сім крісів. Особовий склад і озброєння були майже однакові в кожній сотні, лише деякі з них мали додаткову чоту гранатометів. Однострої практикувалися різні: одна чота мала польські, друга - большевицькі, а решта - мішані.

Власне тоді, коли Чумак прибув до квартири Громенка зі звітом, двотижневий відпочинок сотні скінчився. На вечірнім молитві під проміннями заходячого сонця стояла вона вирівняна на струнко, а службовий старшина Чайка здавав Громенкові свій звіт. І коли пролунала команда «Спочинь!» - вояки зауважили, що улюблений ними сотенний, завжди веселий та усміхнений, сьогодні виглядав надто серйозно.

- Друзі! - почав командир. - Ситуація виглядає не дуже весело. Війна добігає до кінця, а перед нами, може, ще н тяжчі роки боротьби. Коли б котрийсь із вас хотів звільнення з відділу, може його сьогодні одержати. Хто такого звільнення бажає, прошу виступити!

Тут він замовк на хвильку, пильним поглядом пробіг по вишикуваній у трьох лавах сотні й побачив, що охочих до звільнення немає. Тоді продовжував далі:

- На думку нашого Проводу, загальна революція під теперішню пору неможлива. Большевики обплутали своїм соціалістичним дурманом англійський та американський уряди й від них дістають мільярдові допомоги. Коли б не ця допомога, а Захід став морально по стороні поневолених народів, ситуація зараз виглядала б цілковито інакше. Наше становище дуже просте. Ворог хоче нашої землі, але ми йому покажемо, як будемо її боронити. До такої боротьби треба бути добре підготованим, і тому Провід виготовив далекойдучу програму, за реалізацію якої беремося від завтрішнього дня. Нам потрібно будівельних кадрів до спорудження багатьох підземних бункерів для магазинування збіжжя й амуніції. При цьому ми муситимемо будувати якнайбільше криївок, щоб у разі викриття ворогом однієї з них не пропало багато зброї. Друга важлива справа - це вишкіл, інтенсивний вишкіл вояцтва, й найбільшу увагу ми звертаємо на повстанську тактику. Крім цього, будемо давати кращий вишкіл Самооборонним Кущовим Відділам і дбатимемо за військовий вишкіл цивільного населення. Ми мусимо звертати максимум уваги на конспірацію, і нам треба буде вчитися тримати язик за зубами. Повідомляю також про те, що з нашого відділу буде вислано кількох вояків до підстаршинської школи.

Скінчивши свою промову, Громенко наказав службовому старшині провести молитву.

- До молитви! - пролунала команда, й голосне «Отче Наш», далеко голосніше за всі попередні, промовило разом понад двісті друзів.

При розході службовий старшина попередив:

- Завтра рано молитва о п'ятій годині!

У стодолі зашуміла стелена вояками солома, забрязкотіла зброя й амуніція. Повстанці вкладалися спати, причому кожний із них іще раз відмовляв молитву, але вже пошепки.

Запала глибока ніч. Звідусіль чулося сильне хропіння друзів, а знадвору доносилося кумкання жаб. Та Чумак не міг заснути. Крізь відкриті широко двері стодоли він бачив мільйони ясних зірок, а крізь шпари пробивалося срібне сяйво місяця. В потоці шуміли весняні води, а з поблизького шпилькового лісу долітав дратливий запах живиці.

Чумак звільнив пояс, розіпнув шинелю, провірив ще раз свого автомата. Поклавшись на спину, він заложив руки за голову і пробував заснути. Але думки, які роїлися в голові, відганяли сон, їх було так багато, що аж боліли скроні, якась гнітюча хвиля перекочувалася у грудях.

Цілий час Чумака мучило питання - чому неможлива революція? Адже сама лише Лемківщина може дати кількадесят тисяч вишколених та озброєних повстанців. Коли сьогодні на території Закерзоння оперує всього кілька тисяч повстанців, але ворог не відважується опанувати Лемківщину, то в чому, властиво, справа? Яка причина?

Ще до вчора, до Другої світової війни, й Лемківщина, й Посяння були цілком пасивні. Минуло кілька років, і, завдяки великій активності рейдуючих частин УПА, сьогоднішня Лемківщина пише чудову історію оборони своїх земель. Зараз московські орди поперли на Захід, а їхні менші частини обминають лемківські терени десятками кілометрів. Що ж робить тепер Захід? Яка його політика? Невже у разі революції альянти допомагатимуть большевикам? З нами вже сила поневолених народів, і ми боремося. Але які перспективи нашої боротьби? Що станеться тоді, коли московські полчища викінчать гітлерівську Німеччину й усі свої сили кинуть проти нас? Чи витримаємо довше як два тижні?… Невже ж доля судила нам бути революціонерами ціле життя?!…

Такі важкі і гнітючі своєю неясністю думки, переплетені безліччю питань, на які не можна було знайти відповідей, мучили Чумака довго-довго. А потім перед очима пропливли весняні краєвиди. Яка вона гарна ця весна! Та де ж родина, кохана дівчина, колишні друзі, щасливі роки?

Аж над ранком Чумака охопив глибокий сон.

Розділ 4. БУДОВА ШПИТАЛІВ І МАГАЗИНУВАННЯ ХАРЧІВ

Надворі щойно почало сіріти, а вартові вже заходилися будити повстанців. З убиранням не було ніякої проблеми, бо всі спали в повних одностроях. Коротка руханка, миття, голення, чищення чобіт, зміна свіжих онуч, молитва, а потім сніданок, приготований ройовими кухарями.

Найбільша праці мав тепер бунчужний Соколенко, який займався господарським плянуванням. Його зустріли великі труднощі. Адже під рукою поки що не було ні цвяха, не говорити вже про інструменти та будівельний матеріял. Та вкоротці завдяки добрій організації праця кипіла і через кілька місяців було видно промовисті висліди чину мозолистих рук.

Подібного роду працю, скеровану для забезпечення відділів УПА й цілого підпілля всім необхідним на довгі роки, вів кожний охоплений підпіллям терен. Що ж торкається Громенкової сотні, то вона займалася форсовним будуванням криївок, при чому один рій кожної