Стефані Маєр - Молодий місяць

Вони обоє усміхнулися.

З чорного ходу з’явилися Едвард та Аліса. Аліса одразу ж кинулася до мене, Едвард не квапився, з виразу його обличчя нічого не можна було зрозуміти.

— Ходімо, — сказала Аліса. — Одягнемо тебе в щось не таке похмуре.

Вона дала мені сорочку Есме, яка була такого самого кольору, як і моя. Я була впевнена, що Чарлі нічого не помітить. Довга біла пов’язка на моїй руці, не забруднена кров’ю, мала не такий уже й страшний вигляд. Чарлі зовсім не здивується, коли побачить мене з пов’язкою.

— Алісо, — прошепотіла я, тільки-но вона підійшла до дверей.

— Так? — відповіла вона пошепки й, схиливши голову набік, подивилася на мене з цікавістю.

— Наскільки все погано? — я не була впевнена, що мене не почують, навіть якщо я говоритиму пошепки. Хоча ми й були нагорі, за зачиненими дверима, він Едвард одно міг почути мене.

Її обличчя напружилося:

— Я ще не впевнена.

— Як Джаспер? Вона зітхнула:

— Він дуже незадоволений собою. Це немов виклик, кинутий йому, а він ненавидить почуватися слабким.

— Це не його вина. Скажи йому, що я зовсім на нього не злюся, зовсім. Гаразд?

— Звісно.

Едвард чекав на мене біля вхідних дверей. Тільки-но я піднялася сходами, він мовчки відчинив переді мною двері.

— Візьми свої речі! — крикнула Аліса, коли я повільно підійшла до Едварда. Вона принесла два пакунки, один напіврозгорнутий, дістала з-під рояля мою камеру й поклала все це в мою здорову руку. — Зможеш подякувати мені пізніше, потому як відкриєш подарунки.

Есме та Карлайл тихо побажали мені доброї ночі. Я помітила, як вони косили очима на свого байдужого сина — так само як і я.

Коли я опинилася надворі, мені стало легше. Я швидко пройшла повз ліхтарі й троянди, які навіювали мені неприємні спогади. Едвард мовчки ступав поряд. Він відчинив для мене пасажирські дверцята, і я сіла не протестуючи.

На щитку красувався великий червоний бант, прив’язаний до нового стерео. Я зірвала його і жбурнула на підлогу. Поки Едвард сідав у машину з другого боку, я запхала бант під сидіння.

Едвард не дивився ні на мене, ні на стерео. Жоден із нас не ввімкнув його, в машині панувала тиша, яка дивно підсилювалася гучним ревом мотора. Едвард їхав занадто швидко по темній звивистій дорозі. Ця мовчанка зводила мене з глузду.

— Скажи щось, — попросила я нарешті, коли він виїхав на трасу.

— Що ти хочеш почути? — запитав він байдуже. Я скулилася від його байдужості.

— Скажи, що пробачаєш мені.

Від цих слів його обличчя ожило — на ньому проступила злість.

— Пробачаю тобі? За що?

— Якби я була обережнішою, нічого б не трапилося.

— Белло, ти просто порізалася папером, навряд чи це заслуговує на смертну кару.

— Все ж таки це моя вина. Мої слова прорвали дамбу.

— Твоя вина? Якби ти порізалася в домі Майка Ньютона, наприклад, і там були б Джесика, Анжела та інші твої нормальні друзі, що б найгірше тоді могло з тобою трапитися? Хіба що вони б не змогли знайти для тебе пов’язки… Якби ти зачепила купу скляних тарілок і перевернула їх на себе — навіть без сторонньої допомоги, — що серйозне могло б статися? Ти б забруднила кров’ю сидіння машини, поки вони везли б тебе в лікарню? І Майк Ньютон тримав би тебе за руку, поки тобі накладали б шви, — він би не пригнічував нестримного бажання вбити тебе увесь час, поки був поряд. Не вини в цьому себе, Белло. Це все тільки змусить мене відчувати ще більшу огиду до себе.

— Як у біса Майк Ньютон узагалі потрапив у цю розмову? — розлютилася я.

— Майк Ньютон потрапив у цю розмову, тому що він у біса буде тобі кращою парою, аніж я, — гаркнув Едвард.

— Краще вмерти, ніж бути з Майком Ньютоном, — відтяла я. — Краще вмерти, ніж бути не з тобою.

— Не драматизуй, будь ласка.

— Тоді не будь смішним.

Він не відповів. Він пильно дивився у вітрову шибку. Його обличчя було похмуре.

Я напружилася, намагаючись якось урятувати цей вечір. Коли ми під’їхали до мого дому, я ще так нічого й не придумала.

Едвард вимкнув двигун, але його руки були досі прикуті до керма.

— Залишишся сьогодні? — запитала я.

— Мені треба додому. Менше за все мені хотілося, щоб він пішов собі розкаюватись.

— Заради мого дня народження, — не вгавала я.

— Тобі варто визначитися — або ти хочеш, щоб люди ігнорували твій день народження, або ні. Те або те.

Його голос був різкий, але не такий серйозний, як до цього. Я зітхнула з полегшенням.

— Гаразд. Я вирішила, що не хочу, щоб ти ігнорував мій день народження. Побачимося нагорі.

Я обернулася, забираючи свої подарунки. Він нахмурився.

— Тобі не обов’язково їх брати.

— Але я хочу, — відповіла я автоматично, а потім подумала, чи використовував він зворотну психологію.

— Ні, не хочеш. Карлайл та Есме витратили на тебе гроші.

— Якось переживу, — я незграбно взяла подарунки здоровою рукою і захлопнула по собі дверцята машини. Менш ніж за секунду Едвард уже стояв біля мене.

— Принаймні дозволь мені віднести їх до твоєї кімнати, — сказав він, беручи пакунки. — Я чекатиму там.

Я усміхнулася.

— Дякую.

— З днем народження, — сказав він і нахилився, щоб поцілувати мене.

Я стала на пальчики і потягнулася до його губ, але він уже відійшов. Він усміхнувся моєю улюбленою кривою посмішкою і зник у темряві.

Гра досі тривала. Коли я увійшла через парадні двері, до мене долинув голос коментатора, який перекрикував гул натовпу.

— Білко? — гукнув Чарлі.

— Привіт, тату, — сказала я, звернувши вбік. Я міцно притиснула руку до тіла. Рука палала, і я ледь помітно поморщила носа. Очевидно, дія знеболювального слабшала.

— Ну, як було? — Чарлі зручно простягнувся босоніж на канапі, опираючись на лікоть. Його кучеряве темне волосся скуйовдилося на кучму.

— Аліса розійшлася не на жарт. Квіти, солодощі, свічки, подарунки — усього потроху.

— Що вони тобі подарували?

— Стерео для мого пікапа. І ще щось. Я ще не дивилася.

— Ого!

— Еге ж, — погодилася я. — Гаразд. Уже пізно.

— Побачимося вранці.

— Побачимося, — кивнула я у відповідь.

— Що трапилося з твоєю рукою? Я почервоніла і тихо вилаялася.

— Я спіткнулася. Нічого серйозного.

— Белло! — зітхнув він, похитуючи головою.

— На добраніч, тату.

Я поспішила до ванної кімнати, де зберігала піжаму для таких ночей, як ця. Я вдягнула топ і бавовняні штанці, якими замінила старі спортивки, в котрих зазвичай спала, і стрепенулася, коли випадково діткнулася шва. Я однією рукою помила обличчя,