Крістіні Нестлінгер - Маргаритко, моя квітко

Треба сказати, що перед від'їздом до Цветля тато і мама не розмовляли і поглядали одне на одного дуже неприязно.

– Ні, не буду, – пообіцяв тато і звернув у ворота. – Я подумав, що це не має сенсу. Дієтоманія в неї рано чи пізно закінчиться. Ну, може, потриває цього разу трохи довше, ніж завжди, І все.

Загалом, Маргарита не любила втручатись у справи інших людей, однак, коли вони з Гансиком і татом піднімалися сходами, вона попросила:

– Слухай, може не будеш уже називати її «мама», вона справді цього не любить. І воно дійсно якось так негарно звучить.

– Думаєш? – запитав тато. Вони підійшли до дверей. Тато відчинив, кивнув Маргариті й гукнув:

– Елізабет! Ми приїхали! Елізабет, де ти, Елізабет? Слідом за Маргаритою і Гансиком тато прокрокував до вітальні,

та зупинився у дверях і втупився у м'який куток. Там сиділа мама, а навпроти неї – літній сивий пан. Він курив люльку, тримаючи на колінах Меді.

– Ви вже повернулися? – здивувалася мама і поглянула трохи спантеличено. – Чого так скоро?

– Нам піти? – крижаним голосом запитав тато. Меді зісковзнула з колін сивого пана й підбігла до тата. Мама звернулася до свого гостя:

– Дозвольте відрекомендувати вам мого чоловіка та двох моїх старших.

Чоловік устав і простягнув руку татові, Маргариті й Гансику. При цьому він щось пробуркотів, напевно, своє ім'я. А тоді сказав до мами:

– Не буду вас більше затримувати. Ми про все домовились. Отже, до завтра, шановна пані!

Він уклонився татові ще раз і пошкандибав до передпокою. Мама пішла за ним.

«Ваш капелюх, пане раднику. Ваш ціпок, пане раднику», -почула Маргарита. А тоді: «Щиро дякую, вельмишановна пані».

Меді потягла тата до столу. Там стояв велетенський букет жовтих троянд.

– Понюхай, як пахнуть! – наполягала вона. – Це пан радник приніс.

Нюхати тато не захотів.

Було чути, як захряснулися вхідні двері.

Гансик спитав у Меді:

– А хто цей радник? Меді відповіла:

– Ну, це той, у котрого мама буде прибиральницею.

– Ким-кимі – тато схопив Меді за плечі, та так міцно, що вона аж скрикнула. – Ким вона буде?

– Я ж сказала, – заскиглила Меді. – Прибиральницею в пана радника. Відпусти, мені боляче!

Тато відпустив Меді. Мама повернулася до вітальні і знову сіла у шкіряне крісло. Меді підбігла до неї і показала плече:

– Тато зробив мені боляче! Мама погладила Меді по плечі.

– Що це має означати? Хто цей мерзенний дідуган? – тато грізно став перед мамою, смикаючи себе за вуса так, ніби вони були приклеєні з нагоди карнавалу і їх треба було терміново відірвати.

– Це був пан придворний радник Майзенґаєр, – пояснила мама. – Він живе сам і шукає людину, яка би давала лад його господарству. І від завтра цією людиною стану я!

– Ти геть здуріла! – Маргарита ще не чула, щоби тато так голосно кричав, а Меді так злякалася того крику, що сховала голову в маминих колінах.

– Заспокойся, – сказала мама. – Я ж ходитиму до нього тільки до обіду. А коли діти повертатимуться зі школи, я вже буду вдома.

Тато не заспокоївся. Щоправда, він уже не кричав, але почав ходити взад-вперед по вітальні й пояснювати мамі, що, по-пер-шс, він заробляє достатньо грошей і тому його жінці не потрібно працювати, по-друге, якщо його жінка нудиться, він знайде їй Іще цілу купу роботи вдома, і якщо мама вже аж так неодмінно хоче по півдня працювати, то вона могла би знайти собі якесь ліпше заняття, ніж ходити до когось прибирати. Жінка прокуриста макаронної фабрики, на думку тата, не може бути прибиральницею!

Ця промова геть знесилила тата. Важко дихаючи, він опустився на шкіряну канапу. Мама витягнула з рота довгу нитку жуйки, намотала п на вказівний палець і промовила:

– По-перше, ти не маєш права мені нічого забороняти, ми живемо не в середньовіччі, по-друге, не йдеться про те, скільки наробляєш ти. Я хочу заробляти сама. І по-третє, це не звичайне місце прибиральниці. Прибиральниця в нього є і без мене. Меді просто сподобалося це слово, тому вона це так називає. Насправді це – першокласна робота!

І тоді мама пояснила, що цю роботу їй знайшла Марі-Луїза, а першокласна вона тому, що працювати в радника вона буде неофіційно, тому не сплачуватиме жодних податків, до того ж, платить радник по-королівськи та ще й живе неподалік. їй не треба бути пунктуальною, а якщо вряди-годи у неї не буде часу, то це теж не страшно.

– І сама робота мені пасує, – сказала мама. – Я буду варити йому їсти і гуляти з псом, а отже, багато часу проводитиму на свіжому повітрі!

– Відколи це тобі залежить на свіжому повітрі? – вигукнув тато.

– Відтоді, відколи я вирішила змінитися, – сказала мама. -Відколи я зрозуміла, що мушу змінити своє життя, якщо хочу схуднути. Бо ж усе взаємопов'язане! Бути домогосподинею і матір'ю – це чудово, але мені цього замало!

Тато голосно ляснув себе обома руками по стегнах і закричав:

– Я збожеволію! 1 для цього ти знаходиш собі якогось діда, щоби його доглядати! Чому би тоді не завести четверту дитину, це принаймні було би якось апетитніше!

Мама випросталася. Тепер вона сиділа пряма, як кілок.

– Твій жарт несмачний, – сказала вона. – А якщо серйозно, то за четверту дитину мені ніхто не дасть королівської платні!

– Ну то й що? ~ тато встав і знову почав ходити. – Чого тобі раптом так почало залежатися на грошах? Та в нас на рахунку грошей більше, ніж в інших боргів! Чого ти хочеш? Велику машину? Можемо купити. Нові меблі? Купимо! Норкове хутро? Теж не проблема! – Сам вражений своєю щедрістю, тато зупинився. – Ти ж сама завжди говорила, що старі меблі служать не гірше за нові, а хутра тобі не треба, а «міні» – це машина, яка заощаджує енергію. – Тато знову почав ходити. – Це ж твоя ідея складати гроші на хату в селі! Забирай усі заощаджені гроші і роби з ними, що тобі заманеться!

– Ти абсолютно нічогісінько не зрозумів. Ідеться про те, що я хочу сама заробляти гроші, мої гроші!

– Можна подумати, я тобі хоч колись натякав, що ми живемо на мої гроші.

– Майже ніколи, – підтвердила мама, ~ але я все одно хочу мати свої гроші.

– І що ти будеш робити зі своїми грошима? Мама завагалась:

– У мене є певні плани, –