Павло Андрійович Місько - Грот афаліни

сунуть руки в море, а тільки витріщають очі під ноги, на акрилове дно, розглядають, що робиться під водою, слухають Раджа і по-дитячому ойкають і ахкають: «А це що? А те що таке?» Ну, а важче, бо треба під час посадки притискувати борт щільно до містків причалу, прив'язувати і ніс, і корму, щоб бува, якась бабуся не впала у воду. До того ж треба детально вчити, як користуватися рятувальними жилетами і кругами, і тільки це вже наганяло на них страху, змушувало обома руками хапатися за борт. А веслувати доводилося уже так плавно та обережно — склянку води на голові можна тримати.

Відпливав од берега, обходив купальників, здається, все було нормально, а потім звідкись налетів свіжий вітер. Одній сухоребрій туристці у шортах і з свинячими іклами[1] на руках стало млосно. Звичайно ж, під водою були і дива, і красоти. Але хіба матимеш естетичну насолоду, коли хтось по сусідству гикає, ніби йому виривають нутрощі, і раз у раз перехиляє голову через борт? Терпіли бабусю тільки тому, що долари за морську прогулянку все одно були заплачені і треба було мати від грошей хоч якусь віддачу. Та зрештою терпець урвався, всі зажадали від Раджа повертатися назад.

Радж висаджував усіх поволі, кожному, чи жінка, чи чоловік, подавав руку — обіпертися, раз за разом повторював:

— Леді енд джентльмени! Хто хоче здійснити підводну прогулянку з аквалангом і в масці, проходьте до каси, оплачуйте і записуйтеся.

Охочих цього разу не знайшлося — ну й гаразд.

Доповів містерові — так і так, звільнився раніше, зможе поцікавитися західними секторами. Чи не можна взяти «Нептуна»? Можна було б скоріше оглянути акваторію на заході, а потім уже «підозрілі» місця обстежити під водою детально.

Не дозволив містер Джері, злякався. Надто вже дорога річ «Нептун», зроблено цей величезний шлюп на спецзамовлення у самій Англії. А що як наскочить на підводну скелю, і прозоре акрилове дно «Нептуна» трісне, розколеться? Хто тоді оплатить збиток, витрати? А якщо не розіб'ється, то можуть украсти або зажене вітром у відкритий океан, поки Радж пірнатиме і плаватиме під водою. Дозволив тільки взяти ялик, невеличку шлюпку. Той самий ялик, у якому щодня їздили в порт по рибу, для дельфінів і який так просмердів цією рибою, що Раджу довелося довго відтирати його піском, чистити віхтем, обливати з відра, щоб і самому не просмердіти. Однак містер Джері й тут пожалкував, не пустив Гугу, асистента дресирувальника Судзіра, поїхати з Раджем, побути за вартового. У Судзіра й Гуги була ще вечірня вистава у дельфінарії… Містер Джері поквапив тоді Раджа:

— Давай, давай! Скоріше! Тайм із мані! Час — гроші!

У таких речах, як підготовка до підводного плавання, ніякої квапливості не може бути. І хоч багато часу заорав ялик, Радж усе перевірив досконало: який тиск у балонах — треба 150 атмосфер, — чи працює вмикач подачі резервного повітря, чи справний дихальний автомат і редуктор. Подумав, чи одягати гідрокостюм — і пошкодував часу на це. Пришпилив на ліву руку глибиномір, на праву — магнітний компас, на праву литку прив'язав двома ремінчиками піхви, сунув у них ніж. Під водою кинджал краще мати на нозі, а не на поясі, де і грузина, і поясний ремінь акваланга. Що ще? Візьме шток-списа, це ніби збільшена вдвічі копія стріли підводної рушниці, тільки без зазубнів на кінці. І шток, і ніж — під акул.

Якби Радж тільки сам був господарем комори, де зберігаються акваланги і все необхідне спорядження, де стоїть у кутку електричний компресор, якби не мав ключа від дверей ще й Судзір, то можна було б так і не перевіряти. В усякому разі, за свій особистий акваланг Радж був спокійний найбільше. А так хіба знаєш, що на тебе чекає, який сюрприз? Судзір часом користується і гідрокостюмами з комори, і аквалангами, а повернеться з моря, кине все напризволяще — прибирайте за ним, прислуговуйте.

Стільки бундючності в цього Судзіра, стільки мух у писі! Таким уже маестро-панком себе тримає, ніби тільки пін один на всьому світі знає, як поводитися з дельфінами. А Радж певен, що це не так. Чого ж би Судзір так ховався зі своїми дресируваннями-репетиціями? Борони боже, щоб хтось піднявся на вишку або сів де-небудь на трибунах, постежив за його способами і методами. Ні Раджу, ні Гугу не довелося жодного разу це пробити. Судзір кричав і лаявся найгіршими словами, погрожував звільнитися з роботи. Містер Крафт у таких випадках аж тремтів: тільки не це, тільки не це!

Умів Судзір набити собі ціну…

… Ялик плив тоді за попереджувальними буйками. Сонце стояло на вечірньому крузі, гріло ласкаво, не пекло. Охочих купатися в такий час було багато, узбережжя аж кишіло. Радж обминув одного човна з матросами рятувальної служби, другого. Нудьгували вони, вудили рибу. Привітався з ними, віддавши салют рукою: усі давні знайомі. Потім його самого випередив. глісер на підводних крилах. Промчав ще далі в море, майже біля самісіньких рифів повернув на крутому віражі, зробив круг довкола Раджа, на другому витку наблизився упритул і застопорив, осів у воду. Ялика гойднуло на піднятій хвилі.

— Ти куди? — грубувато спитав його схожий на араба чоловік з густими чорними вусами — здається, не було такого в рятувальній службі.

— А ви куди? — так само грубувато перепитав Радж.

— Ми на роботі!

— У мене теж робочий день не закінчився.

Вусатий глянув на свою руку з годинником.

— Я радив би тобі, хлопче, плавати поблизу дельфінарію. («Знає мене?!» — неприємно здивувало Раджа). Тут приватні пляжі. Можеш наскочити на неприємність. — І глісер ревнув мотором, помчав навколо Раю на північний захід — проти годинникової стрілки.

А Радж повернув ялика до берега, туди, де заходили у воду дві величезні скелі з черепашника. Кинув нейлонову шворку на прискалок, прив'язав. Швидко просунув руки у ремені акваланга, застебнув поясний ремінь, сполоснув маску водою, насунув її на очі й ніс. Загубник у рот, шток у праву руку — беркиць спиною вниз із корми…

Проплив трохи від берега, спинився на триметровій глибині. Треба огледітися, продути вуха. М'яке, розсіяне світло ніби розлите всюди. Виграють сонячні відблиски на поверхні, скачуть на піску зайчики. Усе немов збільшене, наближене, уже вкотре дивується з цього Радж, а звикнути не може. Ах, море-океан, море-океан!..

Повз маску вниз пропливає різна жива дрібнота. Отже, він сам спливає нагору — мало начепив грузил. З шумом вириваються з пелюсткового клапана бульбашки повітря. Осяйні, ніби