Джо Холдеман - Безкінечна війна

— Док, думаю, він в порядку. Тепер виймайте нас.

— Зараз почнемо. — Це голос Хоу.

СЖБ змінила гудіння на кудкудакання, потім забурчав насос, яким викачували повітря із «саркофага», щоб уникнути вибуху.

Один з кутів торцевої плити засвітився червоним, потім білим, і, нарешті, яскравий малиновий промінь пронизав стінку, появившись всього у футі від моєї голови. Я відсунувся, наскільки міг. Промінь обійшов кути плити, і кінець короба повільно відвалився, потягнувши за собою нитки розплавленого пермопласта.

— Мандела, почекай, поки пласт затвердіє.

— Санчес, я ще не такий дурний.

— Ану, тримай. — Хтось кинув мені мотузку. Правильно, це розумніше, ніж тягнути Сінгера самостійно. Я зробив петлю і просунув її під руками Сінгера, зав'язавши кінці у нього на потилиці. Потім я виліз назовні, щоб допомагати їм тягнути: вже з дюжину хлопців вишикувалися в лінію, готові взятися за мотузку.

Сінгер благополучно був витягнутий і, поки док Джонс перевіряв його свідчення, вже зміг сісти. Всі мене вітали і ставили питання, як раптом Хоу крикнула: «Дивіться!» І показала в бік горизонту.

Корабель, абсолютно чорний, швидко наближався. Я ледве встиг подумати, що це нечесно, вони не повинні були атакувати до кількох останніх днів, а корабель був уже над нами.

ГЛАВА 9

Ми всі інстинктивно попадали на грунт, але корабель не став атакувати. Він востаннє вистрілив гальмівними двигунами і опустився на лижі — шасі. На них він і покотився, поки не завмер біля самого будівельного майданчика.

Всі вже зрозуміли, в чому справа, і обступили корабель, коли з нього вийшли двоє.

Знайомий голос затріщав на загальній частоті;

— Ви всі бачили, як ми наближалися, і жоден з вас не спробував відповісти вогнем. Це нічого не дало б, але вже знаменувало б присутність до певної міри бойового духу. Ви тут пробудете ще тиждень, поки відбудеться справжня атака, і ми — сержант і я, — подбаємо, щоб ви проявили трохи більше бажання вижити. Виконуючий обов'язки сержанта Поттер!

— Тут, сер.

— Дайте мені групу в дванадцять чоловік, розвантажите машину. Ми привезли сотню робоснарядів для вправ у стрільбі, так що у вас, можливо, ще буде шанс, коли з'явиться справжня мета.

— Приступайте негайно. Через півгодини корабель повертається на «Майамі».

Я спеціально засік час — насправді корабель полетів через сорок хвилин.

Присутність сержанта і капітана нічого в принципі не змінювало, ми як і раніше могли покладатися тільки на себе, офіцери тільки спостерігали.

Після того як була споруджена ізолююча платформа, треба було всього двадцять чотири години, щоб добудувати бункер. Це була сіра, довгаста будова, деяку різноманітність в обриси вносили вікна і півкругла поверхня вхідного шлюзу. На даху був встановлений в шарнірному гнізді гігаватний лазер. Оператор, якщо хочете, то «гармаш», повинен був сидіти у своєму кріслі і тримати спуски в кожній руці. Поки він тримає спуски, лазер не стрілятиме. Якщо він випустить їх, лазер автоматично націлюватиметься на будь-який рухомий об'єкт в полі видимості і відкриє вогонь. Попереднє виявлення об'єкта і прицілювання проводилися за допомогою антени кілометрової висоти, що піднімалася за бункером.

Тільки така система могла виявитися дійсно ефективною, враховуючи близький горизонт і повільні людські рефлекси. Повністю покластися на автоматику було неможливо, тому що, теоретично, могли наближатися і не ворожі кораблі.

Керуючий прицілюванням і вогнем комп'ютер міг впоратися з дванадцятьма цілями, що з'явилися одночасно, і вразити їх всі за півсекунди (перший постріл — по найбільшій цілі).

Установку частково прикривав від ворожого вогню ефективний термовідбивний екран. Незахищеним залишався тільки оператор. Вісімдесят чоловік в бункері, один — на даху, прикриває інших. Улюблена армією арифметика.

По завершенні будівництва бункеру половина нашого складу постійно перебувала всередині, по черзі чергуючи біля лазера, в той час як інші йшли на польові заняття.

Приблизно в чотирьох «кидках» від бункера знаходилося велике «озеро» замерзлого водню. Одне з наших занять — з найбільш важливих — було віддано тренуванню вміння пересуватися по цій небезпечній речовині.

Все виявилося досить просто. Якщо стояти на водневому льоду неможливо, то опускайтеся на живіт і ковзайте.

Якщо хто-небудь може дати вам первинний поштовх, то зі стартом немає проблем. В іншому випадку вам доводилося сукати ногами і руками, повільно просуваючись вперед серією невеликих підстрибувань. Набравши швидкість, ви продовжували рухатися, поки не виїжджали за межі «льоду». Напрямок ковзання можна було в деякій мірі змінювати, гальмуючи ногою чи рукою з відповідної сторони. Але повністю зупинитися таким чином було неможливо. Тому розсудливо було занадто не розганятися і, прибуваючи в кінцевий пункт, не давати шолому поглинути всю енергію гальмування.

Ми повторили вже знайому по сонячній стороні програму навчання: стрільба, робота з вибухівкою, навчальні атаки. Ми також через нерегулярні проміжки часу запускали робоснаряди у бік бункера. Таким чином, десять чи п'ятнадцять разів на день «оператор-гармаш» демонстрував своє мистецтво запускати лазер, ледь загорявся попереджуючий індикатор. Я теж відчергував свої чотири години, як і всі інші, спершу хвилювався, але тільки до першої атаки, коли я зрозумів, що нічого особливого тут немає. Спалахнув індикатор, я опустив важелі, комп'ютер націлив гармату, і ледь-ледь снаряд з'явився над горизонтом… «Дзень»!.. Райдужний спалах, бризки розплавленого металу. Загалом, нічого особливого. Таким чином, ніхто з нас не турбувався щодо майбутнього «випускного іспиту», розсудивши, що нічого нового нам не запропонують.

Базу «Майамі» атакували на тридцятий день, вистріливши одночасно два снаряди з протилежних точок горизонту, приблизно на сорока кілометрах на секунду. Лазер випарував першу ціль без зусиль, але другий снаряд знаходився вже у восьми кілометрах від бункера, коли його дістав промінь. Я по чистій випадковості дивився в бік бункера, коли це почалося, інакше нічого би і не помітив.

Вибух другого снаряда послав потік розпечених осколків прямо в бік бункера. У будівлю потрапило одинадцять з них, і ось, як потім вдалося встановити, що сталося: першою жертвою стала Міеджіма, загальна улюблениця Міеджіма. Її вдарило в спину і в голову, вона померла миттєво. Повітря вийшло крізь пробоїни, зник тиск, установка життєзабезпечення пішла в рознос. Фрідман стояв якраз перед основним розтрубом кондиціонера, і потік повітря кинув його на протилежну стіну з такою силою, що він втратив свідомість. Він помер від задухи раніше, ніж його встигли вкласти в костюм.

Всі інші змогли, долаючи повітряний вихор, дістатися до своїх боєкостюмів, але костюм у Гарсії виявився пробитим і нічим йому не допоміг.

До того часу, коли ми дісталися до бункера, вони вже вимкнули СЖБ і заварювали пробоїни в стінах.