Анджей Сапковський - Сезон гроз

на столи, де їх закріпляли на спеціальних козлах і обробляли стругами. Оброблені клепки ішли до інших ремісників, які викінчували їх на довгих стругальних лавах, стоячи над ними верхи по кісточки у стружці. Готові клепки потрапляли до рук бондарів, що складали їх докупи. Геральт якийсь час приглядався до того, як під натиском вигадливих лещат та скручуваних гвинтами скоб постає форма бочки, фіксована у ту ж мить залізними обручами, набиваними на виріб. Пара з величезних казанів, у яких пропарювали бочки, бухала аж на вулицю. З глибини майстерні, з подвір’я, долинав запах смаленого дерева — там бочки гартували перед подальшою обробкою.

— Кожного разу, як бачу бочку, — оголосив Горицвіт, — хочеться мені пива. Ходім за ріг. Знаю там один симпатичний шиночок.

— Йди сам. Я навідаю чародійку. Де її можна знайти? Не кривися, Горицвіте. Вона, як мені видається, є першоджерелом і першопричиною моїх клопотів. Не чекатиму на розвиток ситуації, піду і запитаю прямо. Не можу застрягнути в цьому містечку. Хоча б тому, що сутужно в мене з грішми.

— На це, — гордо промовив трубадур — віднайдемо ремедіум. Підтримаю тебе фінансово… Геральте? Що робиться?

— Вернися до бондарів і принеси мені клепку.

— Що?

— Принеси мені клепку. Хутко.

Вуличку перегородило троє кремезних одоробел з замурзаними, погано поголеними і недомитими пиками. Один, з плечима настільки широкими, що вийглядав майже квадратним, тримав у руці окованого дрючка, грубезного, як ручка якірного підйомника. Другий, у кожусі хутром назовні, тримав тесака, а за поясом мав абордажну сокирку. Третій, смаглявий, як матрос, був озброєний довгим і паскудним на вигляд ножем.

— Гей, ти там, ривський смердюху! — почав квадратний. — Як ся чуєш без мечів на плечах? Як з голов дупов до вітру, га?

Геральт не підтримав дискусії. Він чекав. Чув, як Горицвіт лається з бондарями через клепку.

— Вже не маєш іклів, одмініннику єден, отруйлива відьмацька гадюко, — вів далі квадратний, що з усіх трьох явно був найкращий в ораторському мистецтві. — Гада без іклів жаден ся не злякає! Бо то як хробак альбо друга мінога червакувата. Ми таке паскудство чоботами топчем і на шмельц стираєм. Жеби не сміло знов до наших міст заходити, помежи порєдних людей. Не будеш, падлино, наші вулиці своїм слизом мазав! Бий го, хлопці!

— Геральте! Лови!

Відьми́н на льоту схопив кинуту йому клепку, вивернувся від удару палиці, ушкварив квадратному збоку в голову, зробив пірует, тріснув бандита в кожусі в лікоть, той скрикнув і впустив тесака. Відьми́н ударив його під коліно і звалив на землю, після чого сковзнув вбік і гепнув клепкою у скроню. Не чекаючи, поки бандит упаде, і не припиняючи рухатися, знову вивернувся з-під палиці квадратного, смальнув по пальцях, затиснених на руків’ї. Квадратний заревів з болю і впустив палицю, а Геральт ударив його ще раз у вухо, в ребра і друге вухо. А потім з розмаху копнув між ноги. Квадратний упав і скрутився в клубок, звиваючись, корчачись і торкаючись чолом землі.

Смаглявий, найвправніший і найшвидший із трьох, затанцював навколо відьми́на. Спритно перекидаючи ножа з руки в руку, він атакував на зінутих ногах, рубаючи хрест-навхрест. Геральт без труднощів уникав ударів, відступав, чекав, поки він видовжить крок. А коли це сталося, розмашистим ударом клепки відбив ніж, піруетом обійшов напасника і вдарив його у потилицю. Головоріз упав на коліна, а відьми́н луснув його у праву нирку. Вдарений завив і випростався, а відьми́н гримнув його клепкою нижче вуха, в нерв. Відомий медикам як привушне сплетіння.

— Йой, — сказав, встаючи над ворогом, що звивався, задихався і душився криком. — Боліло, напевно.

Бандит у кожусі витягнув з-за пояса сокирку, але не вставав з колін, не впевнений, що робити. Геральт розвіяв його сумніви, тріснувши клепкою в потилицю.

Вуличкою, розштовхуючи роззяв, що збиралися, бігли пахолки з міської варти. Горицвіт заспокоював їх, посилаючись на зв’язки, гарячково пояснював, хто був напасником, а хто діяв у рамках самооборони. Відьми́н жестами закликав барда.

— Припильнуй, — наказав Геральт, — щоб цих негідників взяли в кайдани. Вплинь на кузена-інстигатора, щоби поважно на них натиснув. Або самі забруднили руки в крадіжці мечів, або їх хтось найняв. Знали, що я беззбройний, тому й наважилися напасти. Клепку віддай бондарям.

— Я мусив ту клепку купити, — признався Горицвіт. — І, бачу, добре зробив. Непогано, бачу, володієш дошкою. Мусиш її носити при собі.

— Я йду до чародійки. З візитом. Маю йти до неї з клепкою?

— На чародійку, — скривився бард, — придалося б щось важче, це факт. Наприклад, голобля. Один мій знайомий філософ казав: ідеш до жінки — візьми…

— Горицвіте.

— Добре, добре, поясню тобі, як потрапити до магічки. Але спершу, якщо можна порадити…

— Ну?

— Відвідай лазню. І цирульника.

Стережіться розчарувань, бо зовнішність оманлива.

Речі рідко є такими, якими видаються. А жінки — ніколи.

Горицвіт, Півсторіччя поезії

Розділ п’ятий

Вода в басейні фонтану заклекотіла й закипіла, розбризкуючи золотисті краплі. Літта Нейд, прозвана також Корал, чародійка, витягнула руку, проскандувала стабілізуюче заклинання. Вода вигладилася, як полита олією, запульсувала лелітками. Зображення, спочатку розпливчасте і туманне, набрало різкості й перестало тремтіти, стало виразним та чітким, хоч й дещо деформованим через рух води. Корал схилилася. Бачила у воді Ринок Прянощів, головну вулицю міста. І біловолосого чоловіка, що йшов по вулиці. Чародійка придивлялася. Спостерігала. Шукала вказівок. Якихсь подробиць. Деталей, які б дозволили їй точнішу оцінку. І дозволили передбачити, що трапиться.

Завдяки рокам досвіду у Літти сформувався погляд на те, хто такий справжній чоловік. Вона вміла розпізнати справжнього чоловіка в юрбі більш-менш вдалих імітацій. Для цього зовсім не обов’язковим був фізичний контакт, — зрештою, Літта, як і більшість чародійок, вважала цей спосіб тестування мужності не лише тривіальним, але й недостовірним, спроможним завести на манівці. В ході випробувань вона впевнилася: безпосередня дегустація, можливо, і є якимсь критерієм смаку, але вельми часто залишає після себе несмак. Шлунковий розлад. І печію. А буває й так, що конвульсії.

Літта вміла розпізнати справжнього чоловіка навіть на відстані, на підставі незначущих і не надто помітних факторів. Як впевнилася чародійка, справжній чоловік любить рибалити, але виключно на штучну принаду. Колекціонує мілітарні фігурки, еротичні рисунки та власноручно виконані моделі вітрильників, в тому числі і ті, що у пляшках, — а в його домі ніколи не бракує порожніх пляшок від