Стіг Ларсон - Дівчина, що гралася з вогнем

Він думав про Лісбет Саландер. Про Лісбет Саландер він думав часто.

Ці думки доводили його до чортиків.

Лісбет Саландер знищила його. Він ніколи не забуде тих хвилин. Вона захопила над ним владу і принизила його. Це приниження в буквальному розумінні залишило невитравний слід на його тілі, а якщо точніше, на ділянці завбільшки в два квадратні дециметри внизу живота якраз над його статевим членом. Вона прикувала його до його власного ліжка, учинила над ним фізичну розправу і витатуювала абсолютно недвозначний напис, який не можна було вивести ніякими способами: Я — САДИСТСЬКА СВИНЯ, ПОКИДЬОК І ҐВАЛТІВНИК.

Колись стокгольмський суд визнав Лісбет Саландер юридично недієздатною. Б’юрман був призначений її опікуном і керівником її справами, що ставило її в пряму залежність від нього. З першої ж зустрічі Лісбет Саландер навіяла йому еротичні фантазії, якимось чином вона його спровокувала, хоча він сам не розумів, як це сталося.

Якщо подумати, адвокат Нільс Б’юрман розумів, що зробив щось недозволене і що громадськість ніяк не схвалила б його дій. Він також усвідомлював, що з юридичної точки зору його вчинку не було виправдань.

Але для його почуттів голос розуму не відіграв ніякої ролі. Лісбет Саландер немов приворожила його з тієї хвилини, як він у грудні позаминулого року вперше її зустрів. Тут уже ніякі закони і правила, ніяка мораль і відповідальність не мали значення.

Вона була незвичайна дівчина — цілком доросла по суті, але цілковитий підліток з вигляду. Її життя опинилося в його руках, він міг розпоряджатися нею на свій розсуд. Проти такої спокуси неможливо було встояти.

Офіційно Лісбет Саландер вважалася недієздатною, а з її біографією ніхто не став би її слухати, якби вона надумала скаржитися. Це навіть не можна було назвати зґвалтуванням невинної дитини: з її справи виявлялося, що вона жила безладним статевим життям і мала чималий сексуальний досвід. В одному із звітів соціальних працівників було навіть сказано, що у віці сімнадцяти років Лісбет Саландер, можливо, займалася якоюсь формою проституції. Це донесення ґрунтувалося на тому, що поліцейський патруль одного разу застав молоду дівчину на лавці в парку Тантолунд у товаристві невідомого п’яного старигана. Поліцейські припаркувалися і спробували з’ясувати особу парочки; дівчина відмовилася відповідати на питання, а чоловік був надто п’яний, щоб сказати щось більш-менш зрозуміле.

Адвокат Б’юрман робив з цього абсолютно ясний висновок: Лісбет Саландер була шльондрою найнижчого ґатунку і була в його руках, так що він нічим не ризикував. Навіть якщо вона прийде із протестами до управління Опікунської ради, він завдяки своїй незаплямленій репутації і заслугам зможе виставити її брехухою.

Лісбет Саландер мала вигляд ідеальної іграшки — доросла, нерозбірлива у зв’язках, юридично недієздатна і цілком віддана в його владу.

У його практиці це був перший випадок, коли він використав одного із своїх клієнтів. До цього він навіть подумки не намагався знайти відповідну жертву серед тих, з ким мав справу як юрист. Щоб задовольняти свої потреби в нетрадиційних сексуальних іграх, він зазвичай звертався до повій. Він робив це потай, дотримувався обережності і добре платив, і лише одне його не влаштовувало — з повіями все було не серйозно, а навмисно. Це була куплена послуга, жінка стогнала й охала, грала перед ним роль, але все це було такою ж фальшивкою, як підроблена мазанина в порівнянні із справжнім живописом.

Поки тривав його шлюб, він пробував домінувати над дружиною, і вона погоджувалася підкорятися, але й тут була тільки гра.

Лісбет Саландер стала ідеальним об’єктом. Вона була беззахисна, не мала ані рідних, ані друзів — справжня жертва, абсолютно безмовна. Одне слово, йому трапилася добра нагода, і спокуса виявилась дуже велика.

І раптом неждано-негадано вона захопила над ним владу.

Він ніколи не думав, що вона здатна завдати такого потужного і рішучого удару у відповідь. Вона принизила його і заподіяла біль. Вона мало його не занапастила.

За два роки, що минули з того часу, життя Нільса Б’юрмана абсолютно змінилося. Після нічного вторгнення Лісбет Саландер до його квартири він якийсь час був ніби паралізований, не міг ні думати, ні діяти. Він замкнувся вдома, не відповідав на телефонні дзвінки і навіть не підтримував контакт зі своїми постійними клієнтами. Лише за два тижні він узяв лікарняний листок. Поточне листування в конторі вела за нього секретарка, скасовуючи призначені зустрічі і намагаючись відповідати на питання роздратованих клієнтів.

Щодня він, мовби його примушували силою, роздивлявся своє відображення в дзеркалі у ванній. Кінчилося тим, що дзеркало він прибрав.

Тільки на початку літа Нільс Б’юрман повернувся в контору. Розсортувавши клієнтів, він більшість передав колегам, собі ж залишив лише ті справи, які можна було вести шляхом листування, без особистих зустрічей. Єдиною клієнткою, що залишилась у нього, була Лісбет Саландер. Щороку він подавав за неї річний баланс і кожен місяць посилав звіт до Опікунської ради. Він робив усе так, як вона наказала: із змісту його цілком вигаданих звітів випливало, що вона абсолютно не потребує ніякої опіки.

Кожен звіт, нагадуючи про її існування, був для нього немов гострий ніж, проте в нього не залишалося вибору.

Осінь і початок зими Б’юрман провів у безсилому сумуванні, обдумуючи те, що сталося. У грудні він нарешті спромігся і, взявши відпустку, поїхав до Франції. Він заздалегідь замовив собі місце в клініці косметичної хірургії під Марселем, де проконсультувався про те, яким чином краще видалити татуювання.

Лікар здивовано оглянув його спотворений живіт і врешті-решт запропонував план лікування. Найдійовішим засобом була багатократна обробка за допомогою лазера, але розмір татуювання був такий великий, а голка так глибоко проникала під шкіру, що він запропонував замість цього серію пересадок шкіри — спосіб дорогий і довготривалий.

За два роки Б’юрман бачився з Лісбет Саландер тільки раз.

Тієї ночі, коли вона заскочила його зненацька і перевернула його життя, вона, йдучи, прихопила з собою запасні ключі від його контори і квартири. При цьому вона пообіцяла стежити за ним і навідувати його, коли він менше за все цього чекатиме. Після десяти місяців очікування він уже почав думати, що то була просто загроза, але все не наважувався поміняти замки. Адже вона недвозначно попередила: якщо вона коли-небудь застане його в ліжку з жінкою, то зробить надбанням громадськості дев’яностохвилинну плівку, на якій було знято, як він її ґвалтував.

І от одного разу, майже через рік, він раптом прокинувся о третій годині ночі, не розуміючи, що його розбудило. Він засвітив