Борис Акунін - Алтин-толобас

тринадцяти, у брудній сорочині, лускала насіння, плювала на підлогу. Була вона коноплястою, з намальованими до вух вугільними бровами, з вичорненими сажею віями, з буряковим рум'янцем на всю щоку. Та вразила Корнеліуса не ця дикунська розмальовка, а колір непокритого й нечесаного, до пупа, волосся. Він був саме той, мідно-червоний, справжня «Лаура»! Зустріч з Московією починалася доброю прикметою.

Фон Дорн нагнувся, взяв двома пальцями пасмо, подивився краще. Ніяких сумнівів. Якщо відправляти до Амстердама, скажімо, по три, ні, по чотири візки на рік, то за чотири роки це вийде… двадцять чотири тисячі гульденів! Зачекай-но, мій прекрасний бурильнику, скоро ти отримаєш належне житло.

Дівчинка подивилася знизу вгору на іноземця, який щось шепотів, голови не відсмикнула, лускати не перестала. Купувати в неї волосся зараз, авжеж, не мало сенсу — схоже, в Москві рудих вистачатиме. Та прицінитися все-таки було варто, щоб прикинути, скільки коштуватиме візок.

Корнеліус смикнув за волосся, та ще й показав на нього пальцем. Ужив одне із десятка необхідних слів, вивчених по дорозі:

— Potschom?

Відповіла не дівчинка, а кудлатобородий плюгавець із чорною пов'язкою впоперек обличчя:

— Poluschka.

Вишкірив голі ясна, зробив страшенно сороміцький жест і сказав іще щось, довше. Капітан розібрав слово «кореіка». Дівчинка шморгнула носом і раптом задерла поділ до худих, як гілочки, ключиць. Навіщо — незрозуміло. Під сорочиною вона виявилася зовсім голою, та дивитись там по малолітству не було на що. Певно, убога розумом, здогадався Корнеліус, думаючи про інше.

«Припустімо, бородань сказав, що за півшага волосся дадуть обрізати частково, за копійку під корінь. Півшага — це чверть копійки, на гульден міняйли дають двадцять копійок… Волосся на вигляд було фунтів зо два». Від множення та отриманого числа в Корнеліуса закалатало серце. Виходило дуже дешево!

Плюгавець усе ліз, штовхав у бік, підсував дівчинку і так і сяк. Капітан злегка вдарив його у вухо, щоб відстав, і пішов до шинкваса.

Він охоче з'їв би півноги баранячої або цілого каплуна, та гарячої страви тут, схоже, не подавали. На прилавку, серед мутних, пахучих калюж стояло блюдо з слизькими грибами, миска з чорною, клейкою на вигляд, масою, ще лежали декілька шматків сірого хліба, а кислу капусту було вивалено купою просто на нестругані дошки.

Корчмар спав, прилаштувавшись щокою до шинкваса, сиве бородище дбайливо розкладене поверх мисок і капусти. Вибираючи, що взяти, Корнеліус неуважливо зняв з бороди ситу вошу, роздавив нігтями. Окрім як хлібом та вином, розжитися тут було нічим.

Він підвів руку ляпнути корчмаря по лисині, та виявилося, той не спить — поглядає примруженим поглядом, але не в обличчя прибульцеві, а на перекинуту через плече сумку. Капітан узяв добрячий шмат хліба, кинув на стіл срібну пелюстку копійки і сказав по-польськи, сподіваючись, що бородатий зрозуміє:

— Wodka!

Копійку корчмар засунув у рот — при цьому за гладкою щокою дзвякнуло, а випити приніс не відразу: чомусь пішов у закуток, який за шинквасом, і виніс не пляшку, а глиняний кухоль. За копійку було малувато. Фон Дорн понюхав (ну й пійло, гірше французького кальвадосу), випив мутну рідину залпом і грюкнув порожнім кухлем об дерево — наливай іще.

Горілка виявилися міцною. Яскраво-червона пика корчмаря розпливлась і зробилася схожою на американський овоч томат, підлога захиталася в капітана під ногами. Він ухопився за шинквас. Брязнув об підлогу мушкет.

— Чим ти мене напоїв, Юдо? — сказав Корнеліус томату, стуливши важезні повіки. Коли ж, через мить, розтулив їх знову, то побачив уже не підлу пику корчмаря, а погідливе травневе небо й пухнасті хмарки.

Вітерець обвівав не лише обличчя — все тіло капітана, що було приємно, хоча й дивно. Він провів рукою по грудях, животу, нижче і зрозумів, що лежить зовсім голий. У спину кололи стебла трави. На вію заповзла мурашка.

І брудна корчма, і її підступний господар, і саме російське село вмить щезли, мов страшна мара.

«Ось так перебували прабатьки наші в блаженному Едемському саду, нагі та щасливі», — подумав Корнеліус, одначе знав, що він не в раю, бо, хоча й голий, щасливим себе не відчував — дуже вже ломило скроню. А коли спробував підвестися, вивернуло якоюсь зеленою жовчю.

Двоє хлопчаків, які сиділи на узбіччі курного шляху й мовчки спостерігали за людиною, що корчилася, на ангелів теж не були схожими, незважаючи на таку ж, як у Корнеліуса, первісну наготу. Йому здалося, що це ті ж самі дітлахи, котрі витріщалися на нього нещодавно з-за тину.

— Де я? — прохрипів капітан. — Що зі мною зробили?

Один із хлопчаків почухав потилицю. Другий щось сказав. Обидва засміялися, підвелись і заскакали геть шляхом, нахльостуючи один одного гілками по сідниці та покрикуючи: гей, гей!

Шлях вів униз, до сірої купки хатин, у котрій Корнеліус одразу впізнав Неворотинське. Нікуди воно не щезло — залишилося на тому ж самому місці, й над корчмою так само ліниво тягнувся димок.

Ніякого наслання й ворожбитства, виходить, не було. Говорили фон Дорнові в Ризі досвідчені люди: гер капітан, дочекайтесь оказії, не мандруйте по Московії сам-один — пограбують, уб'ють, і шукати ніхто не буде. Не послухався Корнеліус, чванько. І ось вам: не встиг од'їхати від кордону, як уже отруєний, пограбований, роздягнений догола й викинутий на шлях здихати.

Ні коней, ні зброї, ні грошей, а найгірше те, що пропала подорожня.

Шукати управи? Але хто повірить людині, в котрої ні документа, ні свідків, а з одежі самі вуса? Як порозумітися чужою мовою? І, головне, кому скаржитися — тому свинопикому, від якого втік на кордоні?

Фон Дорн сів, учепився руками в стрижене каштанове волосся.

Що ж тепер — пропадати?

Розділ третій

ЧОМУ ЛЮДИ НЕ ЛІТАЮТЬ, ЯК ПТИЦІ?

По освітленій завзятим червневим сонцем Пироговці, спритно лавіруючи між нечисленними перехожими, нісся на роликах іноземний чоловік баскетбольного зросту, в синьому блейзері з золотими ґудзиками, при червоно-зеленій шотландській краватці, з дорогим кейсом у лівій руці. На те, що це саме іноземець, вказувала сяюча, білозуба усмішка й розкритий путівник, затиснутий у правій руці туриста. Зрештою, й без того було зрозуміло, що молодик не з туземців — у Москві нечасто зустрінеш дорослого чоловіка респектабельного вигляду на роликових ковзанах. Проділ, що ділив зачіску рівно на дві половини, дещо порушився від зустрічного вітерцю, пряме світле волосся розтріпалось, але не катастрофічно — два-три помахи гребінцем, і пристойний вигляд буде відновлено.

Роликові ковзани були не звичайними, які