Зірка Захаровна Мензатюк - Ангел Золоте Волосся, Зірка Захаровна Мензатюк

Тому вони мусять роздобути гроші. Тридцять тисяч євро!

Галя оглянула кімнату, чи в ній не можна що-небудь продати. Оглянула меблі, дешевенькі, але нові і тільки трошки попсовані, найгірше шафа, в якій розхитані дверцята й поламана шухляда. То Стаканчик постарався, бо любив у ній ховатися. Ох, як Галя тоді сварила його!

Далі перевела погляд на годинник з двома дельфінами на циферблаті, що висів над її ліжком. Гарний годинник, дарма що дешевий, Галі він нагадував море, яке вона бачила хіба що по телевізору. За годинником - простеньке дзеркало, стіл, настільна лампа, шафка з книжками і з дорогим для Галі дріб’язком - кількома її давніми іграшками, які не встиг розпотрошити Степанчик, різними листівочками, коробочками, букетиком засушених квітів з-над Десни. Нічого цінного, хоч кімната непогана, і Галі в ній добре. Один краєвид за вікном чого вартий, навіть ангел звернув на нього увагу. І все це - втратити? Продати"

Ні, гроші треба знайти деінде. Але де? Це ж не гриби в лісі.

От якби... заробити! Звісно, не всі одразу. Трохи тато, трохи мама, а трохи й вона, Галя. Тоді батьки зрозуміли б, що в них уже є помічниця, що Галя не ледача, а старанна і взагалі хороша дівчинка. Що утрьох вони виберуться зі скрути (задля цього Галя готова працювати все літо). Тому не треба продавати квартиру.

Вона аж усміхнулася, уявивши, як дивуватимуться їхні знайомі. Ще школярка, а вже трудівниця! - казатимуть вони.

Тільки де взяти роботу для невеличкої дівчинки-школярки? Точніше, підробіток, бо дітям працювати заборонено. Де їй знайти таке заняття, щоб хоч трошки підтримати сім’ю?

Галя довго розмірковувала, дивлячись у темну стелю. Їй пригадалася бабця-пенсіонерка з сусіднього під’їзду, що торгувала цигарками біля метро. Галі це заняття не підходило. По-перше, не випадало братися за цигарки, а по-друге, одного разу Галя бачила, як бабця виправдовувалася перед поліцейським. Напевно, вона торгувала незаконно, а Галя боялася порушувати закон.

Часом біля того ж виходу з метро студенти роздавали людям листівки з рекламою. Це й Галя зуміла б. Але в кого брати ті листівки? Хто, врешті-решт, заплатить за роботу?

Ніяких інших заробітків не спадало на думку. Дівчинка крутилася, переверталася, поправляла й підбивала подушку. За вікном клубочилися волохаті, підсвічені вуличними ліхтарями хмари, і десь далеко внизу плюскотів дощ. Знову дощ, ніби надворі не весна, а глуха понура осінь.

У школу Галя прийшла невиспана й похмура. День був сірий, і уроки сірі, і сіро-сіренно на душі.

Оля збирала гроші на плавання. Це Катерина Петрівна придумала: всім класом ходити плавати. А Сабіна порадила, який басейн вибрати, щоб хороший і недорогий. Завжди та Сабіна знала все краще за інших. Вона й плавала, вона й верхи їздила на коні Арараті, мала абонемент у якийсь супер-пупер-кінний клуб.

- Галю, а ти чого не здаєш гроші? - насмішкувато спитала Оля. - Боїшся води, як курка?

- Я вже вмію плавати, - відповіла Галя, нахмурившись.

- Знов не маєш грошей? Щось я ніяк не зрозумію: твої батьки такі бідні чи такі скупі?

Галя почервоніла по самі вуха. Вона не говорила батькам про басейн. Сама знала, що в сім’ї скрута.

- Я не маю часу на плавання. Мушу провідувати братика в лікарні, - глухо пояснила вона й схилилася над партою, перебираючи олівці.

На душі стало ще сіріше.

Дівчатка ж, як навмисно, розвели хіхоньки- хахоньки. Переповідали свої смішні пригоди, про які Галя чула вже не раз. Сабіна розказувала, як вони з мамою заблудились у Венеції. Куди не повертали - все одно опинялися біля мосту Ріальто*:

- “Що за чорт? - сказала моя мама. - Prego*, будь ласочка, підкажіть хоч хто-небудь, де наш готель “Імперіал”?” Врешті вона найняла гондольєра*, і він підвіз нас по Гранд-каналу просто до готельної веранди, на якій ми снідали, - розказувала Сабіна, весело блискаючи темними, як у циганки, очима, а дівчатка заворожено слухали її. Венеція, Гранд-канал - це звучало мов казка.

- А я цього літа поїду в Словенію, - вставила свої дві копійки Грінка, чи то Даруся Гриненко. - Батьки вже замовили путівки.

Почалося звичне пережовування улюбленої теми: хто де бував і хто куди поїде. Туреччина - Анталія - Єгипет - Кріт - Пальма-де-Мальорка, - сипалися барвисті, як тропічні метелики, слова.

Галя сиділа й гострила олівці, не встряючи в розмову.

- А ти, Галю, куди збираєшся? Може, також в Італію? - знову зачепила її Оля, єхидненько посміхаючись.

Вона знала, що Галя ніколи нікуди не їздила. Тому й спитала, що знала: щоб уколоти.

І Галя не витримала.

- Ах, які ви всі круті! - підвівшись із-за парти, стала вона супроти дівчаток. - У татусів є грошики! Татусь купить путівочку! Татусь на моречко повезе, на Пальму-де-Майорку!

- Мальорку, а не Майорку, - поправила її Ісанка.

- Один дідько - хоч на Мальорку, хоч на Канарські острови! Теж мені - жаби-мандрівниці!

- Не слухай її, Сабіно, - схилилася до однокласниці Ісанка, бо Галя кидала образливі слова чомусь саме Сабіні, в її широко розкриті чорнющі очі. - То вона від заздрощів...

- Я від заздрощів! - перепитала Галя. - Ах ти ж, підлиза!

Ісанка цього їй не вибачить. Інші дівчатка теж. Ну й хай! Пропадай усе пропадом! Галя взялася в боки і, зухвало задерши голову, співуче проказала ошелешеним однокласницям дурнуватий куплет, яким не раз забавляла Степанчика:

Говорила баба: “Діду,

Я в Америку поїду!”

“Ой ти, бабо, ти дурна,

Туди не ходять поїзда!”

- Ги-ги! Галя вийшла з берегів! - розсміявся Сашко Гнатенко.

І він туди ж, її вічний кривдник!

- А ти б мовчав, гальмо! - відрізала Галя.

Сашко ображено закліпав очима. Ага, зараз надується, як вош на морозі. Як надувається воша, Галя ніколи не бачила, бо й воші, на щастя, їй теж не траплялося бачити, але так говорила бабуся Віра: “Надувся, як вош на морозі”.

- Без гальма не поїдеш. Можна розбитися, - повчально прорекла всезнаюча Ісанка.

Ніби ж не дружить із Гнатенком, не раз його підколювала, а перед Галею, диви, захищає.

- Це в Галі в самої гальма зірвало, - захихотіла Оля.

- Не гальмуй - снікерсуй! - Сашко, вочевидь передумавши ображатися, дзвінко випалив фразу з телевізійної реклами.

Хтось засміявся, інший докинув глузливе словечко. З Галі знову сміялися, як завжди! Крутнувшись на підборах, вона вискочила в коридор, немов корок з пляшки. Проте