Зірка Захаровна Мензатюк - Ангел Золоте Волосся, Зірка Захаровна Мензатюк

ще почула догідливий голос Ісанки, що зверталася до Сабіни:

- Ну й Галя! Хто б сподівався...

Атож! Не сподівалися - так знайте! В тихому болоті чорти водяться, як говорить та ж бабуся Віра.

Тепер Сабіна зненавидить Галю. Вона в класі найкрутіша. Недоторканна, як індійська корова! З Сабіною дружать їхні модні дівчатка. Ісанка, відмінниця, до неї підлещується, щоб теж дружити з крутими. А Галя їй: “Жаба-мандрівниця”! Отож Галі - каюк. Щирих подруг вона не мала, тепер нажила ворогів.

Коридором ганяли першокласники, в яких закінчилися уроки. Галя стала біля вікна, гарячим чолом притулилася до шибки. Дощ надворі перестав лити. Машини лопотіли колесами по мокрому асфальту, здіймаючи хмари бризок. Якийсь чолов’яга, що спинив своє авто перед школою (певно, приїхав забирати крутого синочка), протирав забризкане лобове скло автомобіля. Галя безтямно дивилася, як він водив по склу яскравою жовтою губкою. Її збуджені нерви помалу заспокоювались. І враз Галю осінило. Мити скло в автомобілях! Ось заняття, якого вона шукала! Колись вона бачила на Поштовій площі, як двоє хлопчаків мили скло машин, що спинялися перед світлофором, а водії жартували з ними і платили їм гроші. Таж машин - нескінченний потік, а сьогодні вони всі забрьохані. Це ж стільки можна заробити! Діло на мільйон, як каже бабуся Віра або, може, й не вона, але Галя забула, хто це казав.

9. ТАК ВВАЖАЮТЬ ЕМО

 

Додому Галя не йшла, а бігла, вдома їла - не їла, а мерщій спорядилася здійснювати свій карколомний план. Знайшла чисту губку і пластмасове відерце, набрала в нього води, небагато, щоб зручно нести, додала миючого розчину і - гайда надвір. У метро вдалося просочитися без перешкод, хоч пасажири й позиркували на Галине відро з осторогою.

І ось дівчинка на Поштовій площі, під світлофором, що міряв вулицю зеленим оком. Машини мчали в три ряди, і не було їм кінця. Мчали, спинялися на червоне світло, потім рушали знову, а Галя стояла зі своїм дурним відерцем, мов приклеєна до тротуару, і не могла відважитися підійти до котрогось автомобіля. “Ось зараз... на наступне червоне світло,” - постановляла вона собі, проте їй знов не ставало відваги. Нарешті змусила себе ступити до легковика, що спинився біля неї, і провела губкою по шибці в дверцятах.

- Мала, відійди! Ти скло піском подряпаєш! Хоч би спитала, чи що... - зарепетував водій, відчинивши дверці, і Галя перелякано відскочила на тротуар.

Сердитий водій рушив, і знову машини побігли, наче зграя собак, випущених з загороди. “Справді, треба питати дозволу”, - здобула перший досвід Галя.

З наступною машиною вийшло краще. Правда, Галя не дотяглася, щоб витерти верх лобового скла, куди не досягали працюючі щітки-двірники, але молода білявка, що сиділа за кермом, все одно подякувала й заплатила дві гривні. Дівчинка акуратно розправила зім’яту купюру й засунула в кишеню курточки. Це був її перший заробіток.

Діло пішло. Галі давали хто гривню, хто дві, а один водій простягнув їй п’ятдесятку. Дівчинка не повірила власним очам.

- Ви... помилилися? - злякано перепитала вона.

- Ні, не помилився, - усміхнувся водій. - Рости велика, трудівничко!

Але на цьому удача закінчилася. Біля наступної машини Галя загаялася: вона ще витирала скло, як ввімкнулося зелене світло. Автомобілі, що стояли позаду, засигналили, дівчинка зопалу відскочила на тротуар, забувши на дорозі відерце. Машини рушили й зім’яли його, мов горіхову шкаралупку.

- Досить з тебе. Насшибала бабок, - прокоментував Галину невдачу хлопець, що спинився біля пішохідного переходу. - Той чувак з Ланоса розщедрився!

- Ага. Я збираю братикові, на операцію в Німеччині, - пояснила Галя.

- .Ой! - недовірливо скривився хлопчина. Він був Галин ровесник чи, може, трошки старший, з виду задерикуватий і розхристаний: у напіврозстебнутій куртці, на шиї недбало намотаний чорний вовняний шарф, з-під в’язаної шапочки вибивалося довге волосся, що майже закривало ліве око.

- Я справді збираю для братика. Він зламав ніжку...

- Вірю, вірю. Багато назбирала?

- Та ні. Я сьогодні вперше. А треба тридцять тисяч євро.

- Нічого собі!

-Відро побилося, - зітхнула Галя, дивлячись, як від коліс автомобілів відскакували пластмасові уламки її розчавленого відерця.

- Да, не повезло, - погодився хлопець. - А чого ти не пішла в метро?

- Я ж на метро приїхала, - нерозуміюче зиркнула на нього Галя.

- Ха! Ну ти й тупа! На метро приїхала! - за- реготав хлопець. - Чого грошей не просила? В метро, в людей?

- Я?

- Ну да! В метро знаєш скільки можна заробити? По тищі в день!

- По тисячі? Гривень?

- А тобі мало? Не доларів же. І не євриків, - здвигнув плечима хлопець. - Слухай, ходімо чаю вип’ємо. Ти ж замерзла? Пішли, пішли, обмиємо твій заробіток.

Він перший рушив до МакДональдса, і Галя нерішуче подалася слідом.

- Ну? Давай полтиник! Ти шо, жмот*? - сказав хлопець, коли вони спинилися перед яскраво-червоною стійкою, з-за якої віяло теплом і смачними пахощами.

Дівчинка знехотя дістала з кишені гроші, з-поміж яких він спритно вихопив її коштовну п’ятдесятку і впевнено, як хазяїн, замовив для них обох чай і смажену картоплю. Здачу сховав собі в кишеню, ніби так і належало.

Чай був солодкий і гарячий. Галя аж тепер відчула, як вона промерзла на холодному вітрі. Її руки почервоніли й пощипували, як від зашпорів.

- Кажу тобі: якщо треба грошей, то йди в метро, - повчав Галю хлопчина, хрумтячи картоплею. - Там заробиш найкраще.

- Сам чого не йдеш? - похмуро блимнула очима Галя.

- Я тепер не можу. Мене засікли.

- Засікла поліція?

- Ха! Ну ти й скажеш! Поліція там для блезіра*.

- Для чого-чого? - не зрозуміла Галя.

- Щоб законослухняні громадяни думали, ніби все в порядку! Ясно? Мене засікли Лосеві шестьорки*.

- А хто такий Лось?

- Він кришує тих, хто пасеться в метро. Ну ти й тупа! - розсміявся хлопець, бо Галя дивилась ошелешено, нічого не розуміючи. - Якщо хтось хоче підзаробити в метро, - ну, значить, просити грошей, - має платити Лосеві.

- За що платити? - не могла втямити Галя.

- Повторюю для тупих: Лось - авторитет! І він кришує... Так сказать, покриває тих, хто заробляє в метро, хоч насправді нічого він не помагає. Я йому не платив, і мене той... кароче, погнали. Тепер якщо поткнуся, то