Морок Елл - Опера, Морок Елл

Розділ четвертий. Ритуал

- Я розумію що ви втомилися, - із, навіть дещо щирим, співчуттям мовив Бак, запалив цигарку, із задоволенням затягнувся запашним димом, пояснив, - Й ми втомилися. Та нам дуже потрібно, знову почути від вас, де ви були цієї ночі і що бачили?

Ла Грандж плавно, як він робив усе, простягнув руку вліво, навпомацки дістав з ніші у стіні сценічний аксесуар, розцяцьковану тарілку, що давно слугувала запальничкою, струсив туди попіл з цигарки.

Налі зачудовано спостерігала за його рухами. Він жив так, наче постійно перебував на сцені. Рухався як танцівник, розмовляв невимушено — ніби ніщо людське його не стосувалося. Але ні, стосувалося, адже цієї ночі він, наче божевільний герой, кинувся рятувати дівчину, ризикуючи життям. Налі струсонула головою - геть облуду, історія й справді наче сценарій вистави.

Тай ла Грнадж підняв очі і молодша слідча побачила втому й легке роздратування. Співак пояснив свої емоції:

- Я усю ніч розповідав цю історію. Поліція наче розважалась, слухаючи мої розповіді. Сміялись, відверто називаючи усе вигадкою високосвітського наркомана. Я не очікував такого від поліції. Я мав надію що вони допоможуть, але вони вигадували виправдання викрадачам.

Бак перебив спогади співака про поліцейських і їх бездіяльність, запитав:

- Ви, певне, вже знаєте фінал цієї історії? Його розповідають зараз в усіх новинах. Підхопили журналісти і блогери. Для народу Ла це жахлива трагедія, п’ятнадцятеро людей померли, тринадцять високопоставлених чиновників й два молодих охоронця. Ви усвідомлюєте що ймовірно ви остання людина яка бачила їх живими? Ви усвідомлюєте загрозу для вас?

- Так, - відповів ла Грандж. Згасив недопалок, взяв другу цигарку, його рухи стали різкішими, з’явилося щось невловимо звірине, - Ви налякали мого батька.

- А вас? – запитав Бак, він також згасив недопалок у раритетній попільничці, обперся на спинку дивана й склав руки на грудях очікуючи відповіді.

- Я відчуваю ймовірну небезпеку, - погодився Тай, й собі запитав, - Ви добрі поліцейські, чи злі?

- Ми добрі, бо ми славнозвісна група П, - усміхнулася доброзичливо Налі. Бак хмикнув.

- Що це значить? – поцікавився співак.

- Група А доводить провину підозрюваного, група П шукає докази невинності, боремося до останнього вироку.

- Балетна група закінчила репетицію раніше ніж ми, приблизно о десятій вечора. – почав свою розповідь Тай, - Кікі і Ві разом йшли додому, це безпечно у нашому районі, добре освітлені вулиці, багато туристів й поліції. Біля дівчат зупинився темний масивний гравітав, два чоловіка у чорних масках вистрибнули з машини підхопили Кікі.

Ві каже, що малій щось вкололи, бо вона навіть не опиралася, нагадувала ватяну ляльку.

Ві почала кричати, та один з чоловіків вдарив її кулаком у живіт вона впала на коліна, не могла відновити дихання, він кинув на бруківку чорний конверт. Ви певне бачили сканер того листа.

Бак кивнув:

- Наче просте запрошення на гулянку.

- З погрозами вбити викрадену дівчину, - нагадав ла Грандж, - Ві прибігла до великої глядацької зали, ми саме закінчили репетицію. Вона була налякана, заплакана, підбігла до мене тицьнула у руки того клятого листа, крізь схлипування я почув що Кікі викрали. Розгорнув листа, прочитав. У пам’яті закарбувалася адреса, вона була проста: за містом, район блакитних схилів п’ятий будинок на восьмій вулиці. Читаючи погрози я навіть на ногах не втримався, сів на глядацьке крісло, не міг оговтатися.

Ві запитала: – « І що ми робитимемо?

Відповів їй: - «Задзвоню батькам. Тебе проводжу додому, здам твоїй тітці з рук у руки. Піду з татами у поліцейський відділок». Я такий наївний був, аж соромно.

- Ви не подумали, що то може бути розіграш, або вечірка сюрприз? – запитала у Тая Налі. Зустрілася з ним поглядом, ледь не відсахнулася, інтуїтивно хотілося заховатися від того полум’я, яке чаїлося у синіх очах співака.

- Так само запитували поліцейські, пропонували поїхати перевірити й викликати їх якщо що. Натякали що у них за годину закінчиться зміна, й вони залюбки розважаться на елітній гулянці, - відповів ла Грандж й затягнувся димом.

- Я відвів розгублених батьків до дому. Усі четверо мої й батьки Кікі наче вмить постаріли, хоча це активні талановиті люди, прекрасні й живі, але страх і надія то страшний змішувач. Мати малої весь час плакала й благала у поліцейських повернути їй доньку. На що чула, - «Нагуляється й повернеться». Це було принизливо.

- І що ви зробили далі? - запитав Бак уважно спостерігаючи за своїм співрозмовником.

За вікном темнішало, день закінчувався, засяяли старовинні вуличні ліхтарі, кімната декорацій наповнювалася тінями як театр тіней. Моторошно було у старовинному оперному театрі.

- Взяв машину й поїхав за адресою з чорного листа. Чорний папір з золотими цяцьками візерунками, а текст написано мовою бандитів.

Розповім коротко, бо репетиція затягується через мене, а я ще маю зустрітися з нареченою, вона не знає про цю моторошну історію, хоче влаштувати мені якийсь сюрприз. Отже… Як ви вже знаєте будинок стояв порожній, темний, я увійшов у двері, побачив ліхтарик внизу на майданчику куди вели кам’яні сходи. Спустився, відчинив двері й пройшовся коридором, довжиною певне метрів двісті. Вузький, тісний коридор зміцнений гранітними блоками, я мусив пригинатися щоб не розбити голову. Чув як бахкає барабан, йшов на звук. Знову двері залізні, на дверях символ, звірина пащека з людським оком усередні.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍