Віккі - Східна троянда. Таємниці королівство, Віккі

Олаф, схоже, не помітив цього незадоволення і, звертаючись до Лізи, запропонував:

— Я можу відвезти вас додому, якщо хочете.

Вікторія з сестрами переглянулися, і, незважаючи на неприязнь до його зовнішності, вони зрозуміли, що вчинок Олафа був гідним. Врешті-решт, вони всі сіли в машину. Аміран, який спостерігав з боку, підійшов ближче і попросив Олафа зупинитись в кафе, щоб поговорити з Вікторією та її сестрами, а Лізу відвезти додому.

Ліза, незважаючи на важкі переживання, відчувала вдячність. Цей момент став для неї поворотним, і вона не забуде допомогу Олафа, а його жорсткість в очах буде тримати її в напрузі, але одночасно — охороняти її.

Віктория разом з сестрами — Жасмін, Малікою та Еліс — зайшли в кафе, де Аміран уже займав столик. Дівчата сіли за стіл, і їхні думки були зайняті нещодавньою зустріччю з Олафом.

— Ви помітили його? — тихо запитала Еліс, дивлячись на Викторію. — Як він з зброєю? І його... дикість? Це було страшно.

— Так, я теж не очікувала, що все обернеться так, — додала Жасмін, знижуючи голос. — Він, звісно, не виглядав як той, кого ми могли б очікувати зустріти.

Вікторія, сидячи навпроти своїх сестер, задумалася. Вона знала, що зовнішність Олафа могла насторожити, а його агресивність у поведінці теж викликала питання. Проте не можна було ігнорувати той факт, що він врятував Лізу від значно гірших наслідків. Викторія повернулася до сестер:

— Я згодна, він був дивним, і його поведінка справді була трохи... лякаючою. Але ж він не хотів зла, і в кінці кінців, він врятував Лізу.

Сестри мовчали, розуміючи, що Викторія мала рацію. Еліс кивнула:

— Це правда, але я все ж не впевнена, чи варто нам якось з ним зв'язуватися. Він такий... жорстокий.

— Я розумію тебе, але все одно думаю, що нам потрібно подякувати йому, — сказала Вікторія рішуче. — Він зробив хорошу справу. Ми повинні показати, що його вчинок був важливий.

Жасмін після короткої паузи посміхнулася:

— Це дійсно хороша ідея. Може, він не такий вже й страшний, як здається на перший погляд.

Еліс після хвилинного роздуму теж погодилася:

— Добре, давайте спробуємо хоча б поговорити з ним. Подякуємо, але будемо обережні.

Вікторія усміхнулася, відчуваючи, що вирішила правильно.

— Я згодна. Будемо вдячні, але не забуватимемо, що Олаф — людина з такими ж помилками, як і ми. Просто у нього свої принципи.

Сестри кивнули, і коли Аміран повернувся з замовленням, Вікторія почала планувати, як підійти до Олафа і висловити йому подяку за його вчинок, незважаючи на його дивну поведінку.

Тим часом Олаф віз Лізу додому. Під час поїздки між ними зав’язалась розмова, вони часто поглядали один на одного. Ліза відчула, що між ними виникає певний зв'язок, тому що розмова ставала все більш легкою. Вони почали знайомитись і називати свої імена.

Ліза помітила на сидінні поруч книжку про полювання. Вона з цікавістю запитала:

— Ти полюбляєшь полювання?

Олаф, помітивши її зацікавлення, почав з гордістю розповідати про свої досягнення. Він не лише мав чудову колекцію мисливських трофеїв, але й любив ділитись своїми історіями про те, кого він убивав у лісі.

— Якось я зустрів найбільшого оленя, якого коли-небудь бачив. Це було справжнє полювання, — з ентузіазмом сказав Олаф. — Я навіть з гордістю показував його друзям.

Ліза, хоч і була вражена деякими деталями його розповіді, слухала його з захопленням. Її вабило те, як він з таким задоволенням ділився своїм досвідом, хоч вона й не поділяла всі його погляди на полювання.

Незабаром вони наблизились до розкішного дому Лізи, що хвилював її родину. Олаф, помітивши її тривогу, заспокоїв її:

— Не хвилюйся, я обов’язково заїду до тебе пізніше, поговоримо ще про полювання, — сказав він з посмішкою.

Ліза кивнула, і, почувши це, вона почала відчувати певне полегшення. Коли машина зупинилася, вона вийшла, подякувала Олафу за поїздку та ввійшла в будинок до своєї родини, залишаючи за собою питання про майбутню зустріч з ним.

Ліза увійшла в будинок, і тут же до неї спустилися мати, королева Олена, разом з чоловіком, еміром Ібрагімом. Як тільки вони почули, що хтось прийшов, Олена поспішила подойти до Лізи, обіймала її і з хвилюванням запитала:

— Де ти була всю ніч? Ми так переживали!

Ліза, трохи замислившись, вирішила вигадавши версію:

— Гуляла з сестрами на монастирському острові. Потім на мене напав який-то хлопець, але не переживайте, все в порядку.

Ібрагім ахнув:

— Який жах! Навіщо ви взагалі пішли туди без охорони?

Ліза не зупинялася і швидко продовжила:

— Потім мене врятував хлопець на ім'я Олаф. Ми йому дуже вдячні.

Олена зацікавилася:

— Олаф, кажеш? Треба тоді його обов'язково віддячити. Нехай заїде, адже він врятував тебе і твоїх сестер!

Емір Ібрагім помітив, що Ліза прийшла одна, і запитав з підозрою:

— Погоди, де твої сестри?

Ліза відповіла чесно:

— Вони з Аміраном, говорять з ним у кафе.

Ібрагім і Олена застигли від шоку, однак Ліза поспішила пояснити:

— Вибачте, що змусила вас переживати. Мені треба йти.

Олена, усе ще в шоці, сказала:

— Йди, служниця тебе чекає!

Ліза піднялася, і поки вона йшла, емір Ібрагім і Олена обмінялися поглядами, розуміючи, що Аміран міг добратися до їхніх дочок. І тепер він, ймовірно, захоче побачити Сибілу. Ібрагім був неприємно вражений, але розумів, що не можна допустити зустрічі Амірана з Сибілою, адже вона вже заручена.

Емір Ібрагім вирішив, що потрібно негайно вирішити ситуацію з Аміраном, щоб він не зустрівся з Сибілою. Він сподівався, що Давид і охоронці зможуть знайти їх і забезпечити безпеку дочок.

У кафе атмосфера була теплою та невимушеною, звуки сміху та стукоту посуду наповнювали простір. Але Вікторії стало ніяково, коли вона помітила, як Аміран, щирий і захоплений, намагається повернути своє місце в їхньому житті.