Віккі - Східна троянда. Таємниці королівство, Віккі

Щойно вони сіли за стіл, Аміран почав ділитися своїми історіями про службу, але незабаром розмова прийняла інший напрямок.

Маліка вирішила запитати:

— Аміране, чому ти не повернувся додому одразу?

Аміран відповів:

— Затримався, а як там моя кохана Сибіл?

Еліс важко зітхнула і відповіла:

— Сибілу було непросто, коли вона дізналася, що ти пропав і, можливо, мертвий, але вона вірить, що ти повернешся живим. Потім вона зрозуміла реальність...

Аміран нахмурився і поспішив відповісти:

— Я все виправлю... усе позаду. Тепер я можу одружитися з Сибіл і все буде як раніше. Сибіл буде щаслива, ось побачите.

Дівчата обмінялися поглядами, в їхніх очах була сум. Аміран не знав, що Сибіл уже заручена, і він помітив це, коли вони замовкли.

— Чому ви мовчите? Що сталося з Сибіл? Говоріть!

Вікторія зібралася з духом і сказала:

— Аміране, ми повинні сказати тобі щось важливе, — почала вона, збираючи всі свої думки.

— Що саме? — з цікавістю спитав Аміран, підводячи брови.

— Сибіл заручена з принцом із Омана, — сказала вона, і в повітрі відчувалася напруга, що немов розрізала тишу.

Обличчя Амірана відразу змінилося, блиск в його очах згас, а рука стиснулася в кулак. Він різко стукнув по столу, змусивши склянку з соком підскочити.

— Що? Це неможливо! Вона не могла мене забути! — розлютився він, дивлячись на дівчат із істеричними емоціями.

Сестри мовчали, підібгавши губи. Старша сестра Маліка, збираючи сміливість, вимовила:

— Вона не забула тебе, але життя триває. Аміране, ми просимо тебе, не втручайся в її щастя. Будь ласка, залиш її в спокої, — сказала вона, відчуваючи, що це єдиний спосіб захистити свою сестру.

Аміран замовк, і вся буря його почуттів раптово вщухла. Він дивився на дівчат, немов шукаючи підтримки, але вони лише похитали головами, жаліючи його, і вийшли з кафе, їх як раз зустрів Давид та його охоронці, щоб сопроводити принцес додому.

Поки вони йшли, Аміран знав, що взяв на себе відповідальність за свої почуття і обіцяв, що не здасться. У його серці палає полум’я пристрасті, і він обіцяє собі, що поверне своє кохання, подолає всі перепони і не дозволить нікому розлучити його з Сибіл. Його мрія про весілля з тією, кого він вважав своєю єдиною, тільки починається.

Вранці, коли Аміран накинув свій кораловий піджак, він глибоко вдихнув і промовив:

— Сибіл, я повернуся. Ти будеш моєю. Жодна заручина не зможе нас роз’єднати.

Аміран прибувши до дубрави, Ірина зупинилася. Тиша навколо її лякала, але вона знала — потрібно бути сміливою. Несподіваною була зустріч, коли з-за дерев вийшов Аміран. Його обличчя виглядало змученим, але в його очах читалася рішучість.

— Ірина! — вигукнув він, схопившись за серце. — Ти не могла б прийти в гірший момент. Я зрозумів, що моє життя зупинилося з того моменту, як я пішов до армії.

Ірина знала, що потрібно діяти рішуче.

— Аміран, зупинись! Сибіл вже не твоя наречена. Їй потрібно нове життя, і вона його знайшла!

Аміран замовк, його обличчя стало блідим, а губи стиснулися в вузьку лінію. Його погляд став відсутнім, немов він намагався зрозуміти, що тільки що почув. Ірина стояла перед ним, рішуча, але водночас у її серці жевріла тривога.

— Як? — врешті-решт зміг вимовити Аміран, голос у нього звучав низько і сповнено болю. — Як це можливо? Я чекав на неї, я боровся за нас!

Ірина глибоко вдихнула, стискаючи кулаки.

— Я знаю, що тобі боляче, — відповіла вона тихо, — але її серце більше не належить тобі. Сибіл вже знайшла шлях вперед. Вона не чекає, і, повір мені, це краще для вас обох.

Аміран кілька секунд мовчав, його погляд зупинився на деревах навколо, а потім він подивився на Ірину, немов намагаючись знайти в її словах якусь надію.

— Ти не розумієш, — сказав він нарешті, — я не можу просто так відпустити її. Я не можу забути... я не можу прийняти, що все закінчено. Я зроблю все, щоб повернути її, навіть якщо це означає йти через всі труднощі.

Ірина дивилася на нього з сумом, але в її очах була рішучість.

— Якщо ти хочеш зробити щось правильне, Аміране, ти повинен дозволити Сибіл бути щасливою. Вона має право на своє життя, без тебе чи без мене, вона має право на своє власне щастя.

Аміран повільно опустив голову, а його серце билося все швидше. Він розумів, що Ірина права, але болючий протест не дозволяв йому відпустити те, що він так палко любив.

— Я не знаю, чи зможу я це зробити... — прошепотів він. — Але я знаю, що мені потрібно знайти спосіб дати їй те, що вона хоче, навіть якщо це не я.

Ірина зробила крок до нього і поклала руку на його плече.

— Ти вже зробив багато для неї, Аміране. Але тепер пора дати їй свободу. Ти можеш залишити її в спокої і дати їй шанс на справжнє щастя.

Аміран відчував, як його серце поступово розривається на частини, але він знав, що, можливо, це єдиний шлях, щоб вони обидва могли рухатися вперед. Зважившись, він мовчки кивнув і розвернувся, готовий повернутися до своєї нової реальності — реальності без Сибіл, але з надією, що колись він зможе знайти мир і в самому собі.

У темній кімнаті Ліза лежала в ліжку, загорнута в м'яку ковдру, а думки її блукали навколо Олафа. Її серце частіше билося при спогадах про нього. Як тільки вона закривала очі, перед її очима з'являвся його суворий погляд, його непокірна манера, його сила та дикість, які так притягували її. Ці риси здавалися їй чимось новим, захоплюючим, на відміну від вишуканих манер аристократів і учтивих принців, з якими вона звикла стикатися в своєму житті.

Ліза не могла зрозуміти, що саме в Олафі її так манить. Можливо, це була його рішучість, його пристрасть до життя, його впевненість, що так контрастувала з штучними рамками, в яких її оточували. Олаф був живим втіленням чогось необузданого і справжнього, що вона так давно шукала. Вона уявляла їх зустріч, як ніби він знову з'явиться перед нею — сміливий і непокірний, і її серце знову готове віддатися цій бурі емоцій.