Аріда Демоніар - Я просто загадала бажання , Аріда Демоніар

   Вибравши, ні на мить не задумуючись, перший ліпший мішечок, я розплатився з дівчиною й направився до машини, щоб залишити у салоні свою покупку, а самому й надалі продовжувати пошуки. 

   Схоже, що недарма ж хтось придумав оте — не рий яму другому, бо сам у неї впадеш. От і зі мною так. Вже більше ніж годину лажу всілякими дворами, що вже деякі люди занадто підозріло почали на мене дивитися. Особливо бабка біля одного з під'їздів, коли я проходив повз, дивилася так, ніби я взяв у неї закрутку з огірками, а банку й досі не повернув. Та й на моє питання чи не живе у них дівчина з прізвищем Цісаренко (взяти у тому ж самому відділі кадрів її фото, я чомусь не здогадався), заявила, що хто-хто,  а всілякі там цісарівни не те, що в їхньому під'їзді не мешкають, але й в усьому будинку таких немає.

  Поки ходив, змерз як ота собака, чесно слово. То ж помітивши неподалік якусь кав'ярню, вирішив зайти всередину та взяти собі каву, щоб хоч якось, але зігрітися. Бо звідки ж мені було знати, що доведеться розшукувати Цісаренко ледь не по всьому місту? А хочу я того чи ні, а знайти її повинен. Й причому до повернення брата, хоча... Можливо він взагалі не в курсі, що вона працює у нього, бо не міг же просто так взяти й не сказати мені нічого. Та й батьки, коли я в останнє був вдома, жодного про це слова. А про покійного дядька так то взагалі немає мови. 

   Розуміючи, що на сьогодні вже марно продовжувати пошуки, я вирішив продовжити їх завтра зранку.

   «А якщо вона поїхала до батьків? — подумав, завівши машину, — А якщо ні?» — не забарилася інша думка. Та і як взагалі буде все це виглядати, коли я ось так ні з чого заявлюся та прямо з порогу: тьотя Таня, дядя Льоня, а Лєра не у вас часом, а то ніяк не можу її знайти? Ні, так краще не ризикувати. Бо наперед знаю, що може бути.

 «А може зателефонувати тій самій Мілі та в неї дізнатися нову адресу?», — подумав несподівано, зупинивши машину напроти свого дому. І тут же ляснув себе по лобі. І чому, спитати б та немає кого, я не додумався до цього раніше? Ні, завтра же зранку зателефоную й розпитаю.

   Завожу машину Мишка у свій в гараж та в останню мить забираю з салону мішечок, який ледь не забув. Вже всередині самого будинку його розв'язую та, діставши кульку, посміхаюся неначе мені знову  п'ять років.

- Коли я виросту, то як дядя Вася буду кататися на мотоциклі, — дорослі говорили про щось своє у вітальні, а ми тим часом гралися в дитячій кімнаті.

- А от і ні, — піднявшись, Лєрка склала руки на грудях й насупила брови, — бо коли ти виростеш, то одружися зі мною, а не на мотоциклах будеш кататися.

- Я не буду з тобою одружуватися, — відповів я та й собі насупив брови.

- А я тоді візьму й розповім, що ти поїв усі шоколадні цукерки, що висіли на ялинці, а замість них замотав пластилін.