Віталій - Детектив Соловей. Книга 1. Справа про зниклого чоловіка, Віталій

Розділ 5

Наступного ранку, ледь розвиднілося, Сергій Петрович вже був у відділку. Після напруженої ночі та невдалого затримання його думки були повністю зосереджені на одному – отримати хоч якусь інформацію від затриманого Скорпіона. Він сподівався, що той виявиться більш балакучим за свого померлого спільника. Соловей увійшов до кімнати допитів, де вже чекав Віктор Володимирович Задорожній, відомий у кримінальних колах як Скорпіон. Кімната була невелика, з тьмяним штучним освітленням, металевим столом посередині та двома жорсткими стільцями. Скорпіон сидів, закинувши руки за спину, на його обличчі читалася втома та певна зневага.

– Доброго ранку, пане Задорожній, – спокійним, але твердим голосом привітався Соловей, сідаючи навпроти нього.

Скорпіон мовчав, лише кинув на нього косий погляд.

– Отже, Вікторе Володимировичу, давайте не гаяти часу. Хто викрав Хруща Андрія Сергійовича? – прямо запитав Соловей, пильно дивлячись йому в очі.

– Не знаю я ніякого Хруща. Вперше чую це прізвище, – відповів Скорпіон, намагаючись зберегти байдужий вигляд, але в його голосі відчувалася напруга.

– Ой не ламайте комедію, пане Вікторе Володимировичу Задорожній. Ми ж обоє чудово розуміємо, що ви володієте інформацією, яка нас цікавить, – з легкою посмішкою сказав Соловей, спостерігаючи за його реакцією.

Скорпіон різко змінився в обличчі.

– Ой, а звідки ви знаєте, хто я такий? Мене вже так років тридцять ніхто не називав. Я Скорпіон і крапка. Це моє ім'я, запам'ятайте, слідчий, – огризнувся він, намагаючись знову взяти ситуацію під контроль.

– Добре, Скорпіоне, як вам завгодно. Скажіть, яке ви маєте відношення до мережі будівельних магазинів “БудМайстер”? – перейшов до наступного питання Соловей, не звертаючи уваги на його зухвалість.

– Я… я так би мовити, нею частково керую, – неохоче відповів Скорпіон, його погляд став більш обережним. – А іншою частиною керував… керував Шрам. Це все, що я знаю про цей бізнес. А про якогось Хруща я справді нічого не знаю. Більше про нього знав тільки Павук… А, ще можете спитати у Кобри. Її справжнє ім'я я не знаю, але точно знаю, що це жінка. Все одно мене посадять, і, повірте, у в'язниці мене дістануть і вб'ють. Так що мені немає сенсу вам брехати.

Ім'я "Кобра" миттєво привернуло увагу Солов'я. Це була нова, невідома раніше деталь у цій справі.

– Як вона виглядає? Опишіть її, будь ласка, – наполегливо запитав Соловей, нахиляючись вперед.

– Ну як… Гарна жінка, років сорока-сорока п'яти, доглянута. А на правій руці у неї велике татуювання – зображення кобри, обвитої навколо кисті. Ось, власне, і все, що я знаю. Шукайте її, слідчий, це вже ваша робота. А мене не чіпайте, я вам все розповів, що знав.

– Ну, це ми ще побачимо, – багатозначно відповів Соловей, підводячись зі стільця. Він кинув на Скорпіона пильний погляд, сповнений сумніву, і, не промовивши більше ні слова, вийшов з кімнати допитів, залишивши затриманого наодинці зі своїми думками. У голові підполковника вирували нові питання та здогадки. Хто така ця Кобра і яку роль вона відіграє у зникненні Хруща? Тепер у нього з'явилася нова ниточка, за яку потрібно було терміново потягнути. Справа набувала ще більш заплутаного та небезпечного характеру.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍