Love - Коли світ говорить шепотом, Love

Сьогодні вона увійшла в кімнату, де я колись буду жити.
Там ще порожньо. Лише пил танцює в променях світла.
Але я відчув: тут щось змінюється.

— Це буде наш простір, — сказала вона, і її голос звучав інакше. М’якше. Натхненніше.
— Тут буде твоє ліжечко… а тут — мій плед, бо я знаю, що не зможу заснути далеко від тебе.

Вона торкалася речей, вибирала фарби, тканини, формувала тепло з нічого.
Кожна річ була як шепіт мрії.

— А як тебе звати, маленький? — запитала вона раптом, і серце в грудях стукнуло швидше.

І вона почала перебирати імена.
Серйозні. Веселі. Незвичні.
Кожне ім’я — ніби одяг, який приміряла на мене подумки.
Я слухав. Відгукувався легким рухом. На деякі мовчав. На деякі — штовхав.

— А якщо ти дівчинка? — всміхнулась вона. — То ти будеш…
І я знову відповідав.

Це була гра, яка ставала реальністю.
Бо мрія оживала.
Бо вже не тільки вона готувалася до мене — ми обидвоє готувались одне до одного.

— Я так хочу, щоб тобі тут було добре, — прошепотіла вона, кладучи долоню на живіт.
— Я зроблю все, щоб ти відчував любов щодня.

І я повірив їй.
Бо ця кімната — не просто місце.
Це початок дому.
Нашого.

---