Михайло Небрицький - Матір порядку, Михайло Небрицький

-Перепрошую, – звернувся до неї поліцейський. – А чи не могли б ви усміхнутись?

-Що? – відверто шокована Олена витріщилась на Михайла.

-Усміхнутись, – повторив він якось невпевнено, розуміючи, що його прохання звучить, м’яко кажучи, дивно.

-Так! Годі! Вам час йти! – мов лев загарчав на поліцейського Юхим.

-Ні, ви не так зрозуміли, – почав виправдовуватись коп. – Скажіть, ви не відчуваєте в роті дивного металевого присмаку?

Після цих слів обличчя дівчини, хоч і пожвавішало, але тепер мало вираз ще більшого шоку.

-Відчуваю, – тихо, ніби в церкві, промовила вона.

-А на яснах є синюватий наліт?

Співробітниця дістала зі своєї кишені смартфон, увімкнула фронтальну камеру й почала уважно розглядати слизові покриви ротової порожнини. Збоку могло здатись, що в одному місці зібрались пацієнти психоневрологічної лікарні, але зараз, як ніколи, вирішувалась доля багатьох людей.

-Так. Синя плівка. Раніше її не помічала.

Михайло повернувся до Юхима Валерійовича, кинувши на нього погляд, подібний до того, як сувора вчителька дивиться на порушника дисципліни, після чого дістав телефон і набрав Кіру.

-Алло, Кіро Валентинівно, зателефонуйте до Сергія Івановича. Маємо щось схоже на масове отруєння.

-Так, я вже помітила, – ще більш невтішно відповіла вона.

Невдовзі до бізнес-центру прибули представники СЕС, радіологічної служби, медики, архітектурна комісія, екологи та інші профільні структури, що спеціалізуються на подібних інцидентах. Головним завданням було знайти джерело потрапляння важкого металу до організму співробітників. Виявилось, що близько тридцяти осіб в будівлі мали ознаки отруєння свинцем, восьмеро з яких вже звернулись по медичну допомогу: троє – до 3-ї лікарні, ще четверо – до приватної клініки, та один – до обласного шпиталю.

-Ох, то ж що тепер буде? – запитав наставницю Михайло, спершись на дах свого автомобіля.

-Поки що будівлю, скоріш за все, закриють до встановлення джерела виділення іонів плюмбуму.

-Як вважаєте, що це може бути? І чому з одними співробітниками все добре, а інші постраждали?

-Я не знаю, Михайле. Серйозно. Можливо, це випадковість, можливо, цілеспрямована атака. Можливо, терористичний акт, викид радіації, звідки мені знати? – з помітним роздратуванням відповіла вона.

-А хіба при радіоактивному ураженні в організмі накопичується свинець?

-Михайле! – Кіра недвозначно дала зрозуміти, що її зараз краще залишити в спокої.

Щоб не продовжувати дискусію, Михайлова пішла на інший бік вулиці у пошуках місця, де можна усамітнитись і випити чаю. За рогом вона натрапила на кав’ярню «Старбукс», яка через запроваджені карантинні обмеження продавала напої й десерти лише на виніс. Підійшовши ближче, вона почала розглядати меню, шукаючи очима цінник на зелений чай.

-Слухаю вас? – усміхнено запитала з віконця дівчина у фірмовій кепці та синій медичній масці.

І хоч під нею неможливо було прочитати вираз обличчя працівниці, за голосом було зрозуміло, що вона доброзичливо налаштована до клієнтки.

-Добрий день, один чай, будь ласка.

-Який вам? – ніжний голос навіть не здавався вдаваним.

-Зелений, будь ласка, – знову масажуючи скроні, відповіла Кіра.

-Хвилинку.

Поліцейська сперлась на підлокітник під віконцем закладу. Їй хотілось, щоб цей день скоріше закінчився, й вона нарешті повернулась додому, завалившись на ліжко, та не вставала з нього, незважаючи на щебетання Персика. До другої половини дня вона почувалася виснаженою. Їй навіть на мить стало ніяково, коли припустила, що втома спровокована надлишком свинцю в організмі. Але одразу ж заспокоїла себе, вирішивши, що після такого насиченого ранку й металів не треба, щоб хотіти усамітнитись й побути наодинці з собою.

-Скільки вам цукру? – раптом дівчина відволікла її від думок.

- Вибачте, а меду немає?

-Нажаль, ні.

-Тоді без цукру, – з жалем відповіла Кіра.

-Впевнені? Може, все-таки одну ложечку?

-Ні, дякую. Не п’ю з цукром.

-Як вам буде завгодно.

Михайлова знову спробувала зануритись у власні роздуми, але голос баристи відволік її від цієї захоплюючої справи.

-А ви не знаєте, що там відбувається? – вона вказала пальцем в бік бізнес-центру.

-Нажаль, це довго пояснювати, – Кірі не хотілось згадувати всі попередні події від самого початку.

-А ви звідти? – наївно поцікавилась працівниця з іменем «Тетяна», написаним на бейджі.

-Я з поліції, – сухо відповіла капітан.

-От воно що. А там щось сталося? Когось вбили?

-Ні.

-Просто, бачу, всіх вигнали звідти. Це ж, мабуть, які гроші ці спекулянти втратять через перерву в роботі. Адже у них там такі бабки крутяться, на таких машинах приїжджають, – дівчина наївно ділилась із поліцейською своєю думкою, сподіваючись, що та з нею погодиться.

Проте, Кіра лише хотіла якнайшвидше отримати свій чай та сісти на цю вільну лавочку, що розташовувалась за десять метрів від неї, аби помилуватись квітучими магноліями. Коротке усамітнення та заспокоєння нервів – те, чого капітану Михайловій так не вистачало.

-Дякую, – вона розрахувалась за чай та попрямувала до затишної лавочки, але телефонний дзвінок миттєво перекреслив її мрії про хвилинку релаксу.

-Так, Сергію Івановичу.

-Знайшли!

-Кого знайшли? – дівчині було важко зрозуміти майора з півслова.

-Гриценка знайшли. Зупинили його автомобіль на виїзді з області. Зараз везуть до нас.

-Зрозуміла, виїжджаємо.

Їй довелось швидко надпити ковток гарячого чаю, аби той не пролився зі склянки, поки Михайло керуватиме автомобілем. Адже хоча б щось мало принести їй насолоду в цьому житті.

На допиті Євген зізнався, що це він кинув бомбу у двір бізнесмена, і мішенню був саме його син Григорій.

-Ваня тоді з Ірою пішов – дівчиною з нашого села. Гарна така дівка, вони зустрічались тоді. Ну, а тут ці приїхали. Господарі життя, – похмуро розповідав затриманий. – Вони ж звикли, що їм все можна, тому цей пацан до Ірки й пристав. Руками почав мацати її за всілякі місця. Дівчина обурилась, мовляв, що цей баран собі дозволяє. Ванька вступився за неї, то вони вирішили його провчити. Друзі його виволокли Ваню за руки з дискотеки, та за ріг затягли. Поки вони його тримали, цей мажор дістав ножа та почав перед ним махати, мовляв: «Ти хто такий? Ми зараз твою дівку втрьох по колу пустимо».