Галина Левтер - Ванілька , Галина Левтер

— Ти загнув щось надто розумне.

— Сама ж Мудрагельком охрестила.

— Пусти, Мудрагельку! Бо дядьки побачать. Мамі розкажуть. А вона мені забороняє з хлопчиками зустрічатися.

— А ми і не зустрічаємося.

—  А це що? — починаю викручуватися з Омелькових рук.

— Це ми обнімаємся!

— Ще гірше! До гінеколога відправить на допит!

Він розсміявся, аж руки відійняв аби рота закрити.

Я надула губки.

— Чого ржеш? Це не смішно!

— Ти мене з Мудрагелька в бабії записала!

— А що? Кажуть…

— Що шукаю почестей корінчикові?

Зачепило хлопця за живе. Образився на те, видно.

— Що ти не простий хлопець!

— І закінчують зазвичай фразою «Попробуй тільки з Надійчуком зв'язатися!»

Я хотіла щось сказати, але оніміла.

— Пробач, Ванілько!  Справді, захопився.— приречено випустив із себе слова хлопець.— Вісімнадцять хвилин вже вийшло. Ходімо!

Я не лише оніміла, а й закам'яніла. Може образ дражнія і забіяки від того, що «чучкіна» слава за сімейством тягнеться?

— Я не хочу! - кажу його словами.

— Треба. Ти ось знову сиротами покрилася!

— Не хочу! — впиралася я. 

Завтра мій Мудрагелько знову стане негідником і тріплом аби заховатися від сімейних негараздів і людської мови, а сьогодні він такий… такий ніжний.

— А чого хочеш?

Хитрує шкварка!

— А навчи мене цілуватися! Ти ж обіцявся! — випалила перше, що прийшло в голову.

— Ванілько, ти чого раптом?

— Давай, вчителю! Не соромся!

— Не вмію. 

— А чого тоді напрошувався в наставники? 

Ото вже хлопчисько! І що я в тому Надійчуку знайшла?

— Не вмію я!  І крапка! — відрізав він.

— Ну, не вмієш, то не вмієш!  Не біда! Пусти мене в твоїх  обіймах погрітися!

І він пустив, шепочучи, що для поцілунків нам треба трішки підрости.