Viter - Незакохані, Viter

Розділ 8

Репетиції закінчилися, але відчуття дивного хвилювання нікуди не поділося. Ангеліна намагалася не думати про це. У неї було повно справ: уроки, плітки, смішні меми, які потрібно скинути Ліані. Але проблема полягала в тому, що, як би вона не намагалася, Орест постійно ліз їй у голову.

І, що найгірше, ліз у її життя.

— Привіт, Сороко, — голос Дроздика пролунав прямо за її спиною.

Вона різко обернулася і ледь не розлила свій сік на підлогу.

— Ти можеш не підкрадатися, як ніндзя?!

— Я просто хотів нагадати, що сьогодні ми з тобою йдемо в кіно.

— Ми що?! — Ангеліна мало не вдавилася.

— У кіно. Дивитись фільм. Пам’ятаєш? — Орест глянув на неї так, ніби вона була студентом, який забув, що сьогодні іспит.

— Ти мене нікуди не кликав!

— Уяви собі, кликав. У нас була домовленість. Ти ще була зайнята тим, що обзивала мене Жуйкою.

Ангеліна почала згадувати. Точно! Він дійсно щось казав про кіно, але вона тоді була зайнята тим, що намагалася не думати про його руку, яка тримала її руку на репетиції.

— Окей… І що ми дивимося?

— Жахи.

— Ти жартуєш?!

— Абсолютно ні. Я вірю, що ти витримаєш.

— Я взагалі-то обожнюю жахи! — вона гордо підняла підборіддя.

— Ну тоді чудово. Але якщо злякаєшся і вчепишся в мене, я не буду заперечувати.

Ангеліна закотила очі.

— Ой, Оресте, якщо хтось тут і буде боятися, то це ти!

— Ну подивимося, — він нахабно підморгнув і пішов, залишивши її стояти з відчуттям, ніби вона щойно підписала якийсь контракт із дияволом.

Вечір настав швидше, ніж хотілося. Ангеліна стояла перед дзеркалом, намагаючись вирішити, що вдягти. Вона ж не збиралася на побачення! Це просто перегляд фільму… з людиною, яка її бісить… але водночас іноді змушує усміхатися…

— Досить думати дурниці, — пробурмотіла вона, натягаючи свою улюблену чорну толстовку.

Зрештою, вона має бути готовою до будь-яких жахів.

Орест чекав її біля кінотеатру, виглядав він, як завжди, невимушено.

— О, ти прийшла. Я вже почав хвилюватися, що ти втечеш.

— Я не така слабачка, як ти думаєш!

Вони купили попкорн, зайшли в зал і сіли.

Фільм почався спокійно, але через двадцять хвилин на екрані почався справжній хаос: страшні істоти, темні коридори, несподівані скримери.

Ангеліна трималася до останнього, поки на екрані не вискочило щось настільки жахливе, що вона інстинктивно схопила Ореста за руку.

— Ого, Сороко, не думав, що ти така ніжна, — хихикнув він.

— Я… це… просто перевіряю, чи ти ще живий! — вона швидко відпустила його руку і схрестила руки на грудях.

Орест тільки посміхнувся.

До кінця фільму вони сиділи мовчки. Коли жахіття закінчилося, вони вийшли з залу й рушили додому.

— Ну, як тобі фільм? — запитав Орест.

— Нічого так… — вона зробила вигляд, що нічого особливого не сталося.

— Думаю, після цього ми обов’язково маємо подивитися ще один.

— Що?!

— Ну, якщо тобі не страшно, то чого боятися повтору?

Ангеліна хотіла щось відповісти, але замість цього тільки фиркнула.

І тільки коли Орест махнув їй рукою і пішов своєю дорогою, вона зрозуміла, що її серце чомусь б’ється трохи швидше, ніж зазвичай.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍