Богдан Поліщук - Ворон, Богдан Поліщук

   — Херня це все, — сказав Дєд, гучно поставивши кварту з рідиною на землю. — От я колись, ще до командира, в барі як наша база була, ходив в покинуту лікарню там. Деякі може пам'ятають, де постійно плач чувся, то дитячий, то жіночий. Всі це місце обходили, заборонено було туди йти. Проїзд був закиданий мішками з піском, аби не вилізло звідти нічого. Та я що, молодий був, поспорили ми, що я піду туди і повернуся, — його тон був тихим, він справді майстерно оповідав, а усі уважно його слухали, стримуючись, аби не видати з себе ніякого звуку. Навіть дихали тихо. — І ось іду я, погляд останній кинув на хлопців, один з них перехрестив мене навіть, насміхався так, царство їм небесне. Переліз ті мішки, на території тихо було. Все покрали вже там тоді. І ось переді мною двері всередину. Відчинились легко. Підійнявся на перший поверх, оглянув там все, палати там різні, койки, папірці лежали ще якісь. Пішов на другий. А він пустий був майже, тільки шафи якісь стояли здалеку та ще якась кімната. І почала у мене башка тріщати, спати різко захотілось, думав там і ляжу, подрімаю. Та потім чую, плач. Дитя якесь, подумав справді. Про поміч благає мати з дитиною, тому плач і чути. Бігаю, шукаю звідки звук. Та чим ближче підбирався, тим менше він був схожий на людський. І тут як зареве, загарчить. Я ліхтарем туди, і в мене летить цегла ціла, добре що ухилитися встиг. Дивлюсь, а там чортяка якийсь, низький дуже, нижчий за Агента навіть, — додав він жарт, трохи розслабивши натовп та впіймавши на собі незадовільний погляд колеги. — І страшне таке, шкіра зморщена, в плащі такому чорному. Згадую, а це бюрер був. Розповідали нам про нього, і прикмети його показували на малюнках різних. Коротше, предмети вони підіймати вміють без рук. Телекінез! Так називається. І продовжив він жбурляти в мене всяке. Я за кутком сховався, думаю, не лишу ж я цю заразу тут. Знімаю калаш свій, даю по ньому чергу, — розказчик замовк на мить. — І воно своїм телекінезом вихопило його та жбурнуло в мене. А такий автомат був...Я за нього не малі гроші віддав. Я на емоціях почав в нього теж кидатися, він вже не був таким впевненим, кілька куль його зачепило. Жбурляв я в нього все, що під ноги попадалося. Притиснув я його до стіни та й ножем добив. Як в барі дізналися, то зіркою місцевою став. Там і познайомився я з Вампіром, — підняв він уявний келих в сторону друга. — Він з потрібними людьми зв'язався. За того бюрера я непогані гроші отримав. А ту лікарню потім, то наші, то анархісти брали, доки не зруйнували зовсім.

   — То це про Вас, Дєда, слухи ходили колись, що Ви бюрера завалили? — запитав хтось з присутніх.

   — Може і про мене. Давненько це вже було, — він підвівся, потягнувся. — А зараз — усі на бокову. Спати пора. Вартові — на вулицю.

   У варті з хлопцями стояли ще деякі долговці. Розпаливши багаття вони вдвох почали обхід периметра. Далі їх чекав похід на вишку поблизу та огляд вже згори. Далі були всілякі дрібниці. Радіацію виміряти там, листя позгрібати, бо порядок мав бути не тільки всередині. 

   — Чому ти не погодився вступити в Долг? — раптово запитав Славко, коли вони робили коло навколо Янова. Ніч була темною, жодної зорі на небі. Лише пітьма, холодний вітер та шелест кущів. — Я гадав ми разом будемо.

   — Не можу тобі сказати, брате, — він повернув свій погляд десь в далеку темряву. — Сам не знаю. Розумієш, надто тут небезпечно. Вирішив, що краще нейтралітет триматиму. Та і буду я тут, на станції, — він похлопав його по плечу. — І ще дещо, забув сказати. Завтра вдень йдемо на завдання разом. Дєд все розкаже.

   Варта минула швидко. Без жодних пригод. Хлопці сиділи біля вогнища, в поставлений час зробили обхід території, потім ще один. Почало світати і вони повернулися всередину, де їм було дозволено виспатись. Вперше за весь цей час Родіон заснув без жодних думок. Його ослаблене тіло впало на матрац, мозок вимкнувся в секунді. Та хоч і хорошого йому нічого не приснилося, він прокинувся відпочившим, бадьорим. Командир розказав їм про завдання, що здавалося зовсім простим. Так, піди, візьми, принеси. Десь під мостом один з торговців лишив їм хороший хабар. Сам він його принести на базу не міг, вредний був, виправдовуючи це безліччю важливіших справ. Хлопці двинули на позначене на мапі місце. Дійти вдалося без пригод, та ось біля мосту їх зустріли дві пожираючі третю плоті. Криком вони відігнали їх та, трохи пошукавши, знайшли набитий чимось рюкзак. Та раптом пролунали звуки, схожі на свинячі хрюки. Плоті атакували їх в спину своїми мутувавшими гострими копитами. Родіона поранило, та вони змогли відстрілятися.

   — Ти як?! — підіймав Славко товариша. — Бляха, у тебе кров. Ходімо швидше, — Родя стискав поранене плече, другий взяв хабар та, сяк-так, вони дісталися бази, де їм довелося познайомитись з медиком по кличці Шаман. Хоч Слава і доводив, що з ним все в порядку, дядько Андрій наполягав, аби і той перевірився.

   — Здоров'я міцне у тебе, Ромео, — говорив лікар. — Оговтаєшся, зарази нема ніякої. І тільки спробуйте сказати "дякувати Богу", — він оглянув присутніх Сивого та племінника.

   — Тобі дякую, Шамане, — відповій полковник.

   — Славко теж в порядку. Загалом хлопці молодці. Пристрелили заразу. Вижили і добре. В Зоні це найголовніше. Все інше лікується.

   Урок хлопці отримали. Обачність тут більш ніж важлива. Не можна розслаблятися ані на мить. Та чекало їх ще більше уроків від цих дивовижних земель і її мешканців.