Богдан Поліщук - Ворон, Богдан Поліщук

   Минув цілий рік. Обійми Зони все ж прийняли молодих новачків у свої тісні обійми. Дозволила їм звикнути, освоїтись, дослідити її ще більше. Попри усі виконані завдання, вбивства потвор, ворогів, збирання артефактів, вони отримували не лише гроші, пошану та репутацію. Найціннішою здобиччю був досвід. Тепер це вже були не ті зелені юнаки, що розглядали усе очами по п'ять копійок. Кожен їх крок став обдуманішим, кожна дія рішучішею та вдалою. Не обходилося і без помилок, що коштували надто велику ціну. Та як би там не було, усе це пішло їм лише на краще. Славко служив разом з дядьком, вдало виконував завдання, а вечором вони з Родіоном обговорювали та обмивали це. Ромео, в свою чергу, теж без діла не сидів, працюючи на Долг, та продовжуючи тримати нейтральну позицію. Познайомившись з Вампіром, він почав мисливську діяльність, шукаючи та знищуючи надокучуючих мутантів, тим самим виконуючи контракти, за що отримував непогані гроші. Інвестував він їх в зброю та екіпірування. Славко теж, але... Більше його грошей йшло на різний непотріб, яким його називали Родіон та Андрій. Це могли бути привізні з великої землі енергетики, різні солодкі батончики, наклейки на автомат. Кожен вважав це за дурниці, та доки він відмінно виконував накази, жоден і слова не міг йому сказати. 

   — Ромео! Підійди-но сюди! — кликав його високий, лисий, з сивою щотиною та довгим носом чоловік. Вампіром його кликали вже давно, все через його шнобель та постійний погляд спідлоба, та і мутантів він мочив колись, як молодшим був. — Зв'язувався я з деким по рації...Замовлення є, берешся? 

   — Звісно, що робити треба? — доїдав хлопець шматок хліба, коли Вампір перервав його під час обіду. 

   — На Затон дуй. Там на Скадовську торговець є, Бородою кличуть, скажи що від мене прийшов, він тобі все розкаже. Снарягу купиш собі якраз яку. Товар у нього щедрий. І доказ не забудь взяти, як заб'єш тварюку. Успіхів, Ромео, — похлопав він його по плечу та пішов по своїх справах. — А, на Затон знаєш як дійти, та?

   — Так, бував там вже. Мене Бодя проведе, він дорогу знає.

   — Ну і чудно.

   Шлях їх чекав доволі довгий, хоч і дорога була прямою. Бодя розповідав якісь історії зі свого і чужого життя. Інколи здавалося, що вони в нього не закінчуються. Щоразу була якась нова, якої ніхто не чув. І завжди було цікаво слухати, хоч інколи і доводилося перепитувати деякі слова. Не через те, що той був десь з Закарпаття, а через відсутність деяких зубів, через які він не міг вимовляти кілька букв. З хорошим настроєм вони дійшли до Скадовська. Шляхом їм зустрілися бандити, в очах який горіло бажання пограбувати цей дует. Та коли вони впізнали Бодю, посміявшись, передумали. Біля великого корабля їх зустрів гучномовець, оголошуючий нейтральну територію та прохання сховати зброю. Увійшовши через скриплячі морські двері, їх охопило тепло цієї бази. Столики, де горіли свічки, а сталкери там їли та розмовляли про щось, в що Родіон навіть не намагався вслуховуватись, було зрозуміло, що це лише тепла бесіда, і цього йому вистачало. Бодя сказав, що піде провідати старих знайомих, лишивши хлопця самого. Він підійшов до віконця невеликої кабінки, де мирно сидів бородатий чоловік, що під слабо освітлюючею лампою читав якусь книжку. Помітивши гостя, він встав та сперся на дві руки.

   — Я від Вампіра, що там за завдання? — оглядуючи кожен куточок корабля говорив Родя.

   — Я зрозумів. Завдання буде не легким. Завелась у нас одна тварюка тут. Тут неподалік є ще один корабель покинутий. Там пройдеш трохи далі, на північ, там труба така буде широка, знаєш, якими річки колись текли. Там її лігво, — Борода відвів погляд в сторону. — Нагорода буде щедра, якщо впораєшся.

   — Впораюсь. Що за мутант то? — Родіон дістав з правої широкої кишені куртки якийсь записник з погнутими краями.

   — Химера, друже, — його очі забігали, він намагався уникати погляду юнака, тихо постукуючи пальцями по деревині. — Пробач, що не сказав одразу. Ніхто братися не хоче, а тут ти прийшов вже...

   — Нічого, щось придумаю, — холоднокровно відповів він та почав оглядати прилавок за спиною торговця. — Дай мені гранати. Так, чотири давай. Кулі до АКМ, магазина зо три. 

   — Ти що, тварюку автоматом гасити зібрався? Як "а чим"? Я гадав ви, мисливці, рушниці із собою носите тільки. Або хоч щось, більше потужне за АКМ. Ну ти даєш, хлопче. Якщо виживеш — з мене пляшка. 

   Вийшовши зі Скадовська Родя почав читати свій записник, шукаючи відомості про химеру. В пункті "трофейні докази", він скорчив нерозуміюче нічого обличчя. Ось в усіх видів собак доказ — хвіст, у плоті — око, у кабана — копито, кровосос — щупальці. А біля слова "химера" — пусто. Йому згадалися слова Бороди, "якщо виживеш". Невже, доказом вбивства цього мутанта є життя? Перевіримо, чи це справді так. В інших мутантів рядки теж були пусті, та він їх і не бачив ніколи. Він йшов по вказівкам бороди. Людей, на диво, було мало. І ті ховалися, хоч зараз і день був, час, коли воно спить. Місцеві сталкери розповіли йому, що ця деяку частину дня активна, тому слід би йому було повертатися на базу і навіть не думати про неї. Та куди вже йому відступати. Як почав то треба закінчити. Так його вчив Дєд. Наближаючись до передбачуваного лігва, він сповільнився, в пів присяді тихо крокуючи до цілі. З труби доносилися нелюдські звуки, трохи придивившись, він побачив величезну двоголову потвору, що нагадала йому пса Ортра, котрого Геракл прибив у своєму десятому подвизі. Згадка про цю історію змогла трохи підійняти його бойовий дух. Та плачевне розуміння реальності опустило його назад на землю. Можливо це чудовисько і є Ортр, та він зовсім не Геракл. В будь-якому випадку він розумніше мутованої тварини, якою керують лише інстинкти. Обдумавши план, котрий він придумав ще колись давно, коли тільки починав мочити мутантів. Тоді йому не спалося і він думав, як би вбивав кожну потвору, вивчивши їх сильні та слабкі сторони. Лишалося тепер втілити це в реальність. Діставши гранату, та прив'язавши до неї добрячий шматок ковбаси, він почав повільно підбиратись. Один невірний крок або шурхіт — і план можна буде згорнути та викинути у смітник. Воно одразу накинеться, він і подумати не встигне. На безпечній дистанції він замахнувся та кинув в химеру апетитну гранату. Тварюка різко обернулася, понюхала прилетівшу до неї їжу та схопила її своїми гострими іклами. Від сильної щелепи граната здетонувала, все як і задумував Родіон. Та чи вистачить цього? От і він не знав, тому швидко схопив автомат та почав палити в місце вибуху з усіх сил, перезарядивши магазин, він зупинив стрільбу. Дим почав розвіюватись і він побачив ще живу химеру. Від вибуху їй знесло два обличчя, через що вона не могла бачити. Почувши звук, вона почала бігти прямо на мисливця. Він не стояв на місці, продовживши стріляти, тим самим затримуючи мутанта. За деякий час та ще одного магазину, тварина впала. Завдання виконане. Час повертатися. На звуки стрільби та вибухів збіглися усі, хто був в околицях. Ніхто не міг повірити своїм очам. Родя не любив зайвої уваги, тому встиг вчасно змитися, доки його не помітили.