Анна Стоун - Леді Вольфрам , Анна Стоун

Розділ 4. Родова чарівниця

Витягнувши з комода книгу, дівчина розвалившись на ліжку, перші п'ять хвилин просто дивилася в стелю. Настрою щось читати не було. Хотілося щось підпалити…

Зціпивши зуби, Рада все ж змусила себе відкрити любовний роман та поринути у читання чергової дурної історії. Але терпіння у неї вистачило лише на годину. Кинувши книгу на комод, дівчина потягнулася, та перекотилася на правий бік. 

Зітхнувши, Рада ще кілька хвилин дивилася в стіну, а потім рішуче встала і вийшла надвір, поки тітка Мері не згадала, що вони збиралися сьогодні займатися городом.

Раніше у цей час вона завжди була у школі, і її ніхто не змушував займатися садовим господарством.

 "Може, і зараз пронесе". — промайнуло в неї в голові. Побачивши у дворі Марію Федотівну, що розвішувала мокру білизну, Рада сказала їй, що йде прогулятися.

Дорога до річки проходила через невеликий зламаний місток наприкінці вулиці. Перебравшись через нього, Рада, запустивши руки в кишені куртки, неквапом пішла далі. Звідси відкривався чудовий краєвид. З одного боку дороги розкинулося поле пшениці, а з іншого  — невелика посадка. У цей час року тут було мало людей і не паслися корови, що дуже тішило.

Зупинившись неподалік води, Рада озирнулася, щоб переконатися, що її ніхто не помітив, і почала чаклувати. Вона повільно пересувала руками, піднімаючи струмінь води та спрямовуючи їх у конкретне місце.

— Аква! — змахнула вона рукою, і потік крижаної води впав на дерево, що стояло поблизу. Рада вчасно зрозуміла що зробила та прошепотіла. — Кліпайс. — чарівний щит закрив її від бризок. 

З вогнем було ще простіше. У школі викладачі навчили її користуватися родовою магією — здатністю чаклувати без артефактів — і відчувати у собі всі чотири стихії. Більшість заклинань відносилося до водного, вогняного, повітряного та земного типу. І щоб, наприклад, розпалити на долоні вогонь, потрібно відчути його в собі. А без чарівного артефакту підняти предмет у повітря — навчитися відчувати його енергетичне поле. Загалом нічого складного. 

Своєю силою Рада завдячувала предкам. Родова магія — була унікальна здатність і могли користуватися нею лише представники роду Солонгтон та Вольфрам. Від звичайних магів стихійників вона відрізнялася тим, що родовий маг міг чаклувати усе без артефакту включно з бойовими заклинаннями.  

Рада вирішила не зупинятись надовго в одному місці та вирушила далі, вздовж берега з очеретами.

Іноді вона клацала пальцями, і на її долоні з'являлися червоні язики полум'я. Вона підкидала і ловила маленькі вогняні кульки однією рукою. Це в неї добре виходило.

Сил хоч лопатою греби, але дівчина не уявляла, куди їх можна діти. Щоб не померти від нудьги, Рада розставила на галявині зламані негодою гілки. Вона весь час озиралася на всі боки, хоча знала, що там, де вона знаходиться, у цю пору року ніхто не ходить. Трава довкола була мокра, і можна не боятися пожежі.

Уявивши, що гілки — її вороги, дівчина по черзі почала їх нищити. Кого підпалила, кого рознесла на дрібні шматочки. Через пів години вона сиділа на гілці дерева і зверху бачила своїх переможених «ворогів».

«У реальному житті мені, мабуть, ніколи не вдасться використати бойові заклинання. А шкода...» — подумала Рада.

Коли на наручному годиннику було шістнадцять тридцять, Рада вирішила, що їй час повертатися додому — тітка, швидше за все, змусить її готувати вечерю. Дівчина, що звикла до щоденних цікавих подій, вже знемагала від нудьги та була рада і такій активності.

Повернувшись додому, Рада, як і передбачала, пішла на кухню готувати вечерю.

* * *

 Усі наступні дні були схожі. Рада виконувала роботу по дому, щоранку ходила на річку займатися магією, читала, співала якісь пісні. Але невдовзі їй це набридло. Наступного разу, коли тітка Мері попросила її прибрати у курей, Рада пирхнула і голосно заявила:

— Я Вольфрам! І не збираюся копатися у курячому лайні!

На що тітка відповіла, гнівно блиснувши очима.

— Ти робитимеш все, що я кажу! Не забувай, що ти живеш в моєму домі!

— Якщо захочу, то піду! Чи ти думаєш, що мене ніхто не прийме? Я дівчина дуже знатного роду!

Марія Федотівна ще раз похитала головою. Її ці суперечки з племінницею вже дістали. Жінка чекала, коли, нарешті, закінчиться її відпустка та розпочнеться робота.

Але після цього ситуація лише погіршилася. Забувши, чому її вигнали зі школи, дівчина потроху, але із явним задоволенням грала на нервах своїх родичів. Михайло Олексійович її витівки ще терпів, а ось тітка Мері вже відкрито показувала своє невдоволення.

Першого дня, коли тітка з чоловіком були на роботі, а Рада залишилася сама, вечеряти не було чим. Дівчина з'їла те, що зранку приготувала тітка, а сама готувати не стала. Байдикувати їй подобалося більше, ніж робити щось самій. Постійно посилаючись на свою спорідненість, Рада не хотіла навіть прибирати по дому та зашивати речі, що порвалися. Вона казала, що це робота служниць. Це дратувало Марію Федотівну. А дівчина цього й домагалася.

За три дні до вісімнадцятиліття Рада пізно ввечері лежала на ліжку і перегортала родову книгу «Ала ін Рал». У цій старовинній книжці було розписано все, що могло б зацікавити мага. Нещодавно у дівчини з'явилася нав'язлива думка розшукати матір і з'ясувати, чому та покинула її в дитинстві. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍