Анна Стоун - Леді Вольфрам , Анна Стоун

На жаль з книги не можна було дізнатися відповідь. Вона могла відкритися на потрібній сторінці, але таке в книжці достеменно не написано. Ще однією особливістю родової реліквії було те, що вона була рукописною і в ній містилося безліч порожніх сторінок. Іноді навіть могло з'явитися те, чого там ніколи не було.

«Якщо мій рід багатий і знаменитий, то має бути якийсь особняк, у якому жили мої предки! Але де ж він? І як його знайти? — напружено думала Рада.

Наче почувши її бажання, книга почала різко перегортати сторінки та відкрилася на останній. Раніше вона була порожня.

 Рада уважно подивилася на текст, що з'явився.

«Евеліна Солонгтон. Народилася на острові Ерлайн на Аладеї 17 березня 1872 року. Сирена-напівкровка. За незрозумілими обставинами опинилася на Землі. Особняк Солонгтон був побудований компанією «Чорний лис», що належать до роду перевертнів. Інформацію про їхнє місцеперебування можна знайти у довіднику в будь-якій бібліотеці Аладеї. Сама Евеліна недовго прожила у будинку, померши під час пологів. Її також спіткало родове прокляття, яке полягало в ... »

Дочитати Рада не встигла, до кімнати зайшла Марія Федотівна та кинула кухонний рушник на книгу. Дівчина невдоволено підвела голову.

— Якщо ти думаєш, що я тобі ще й вечерю в ліжко носитиму, ти глибоко помиляєшся! — сказавши це, тітка сердито стиснула губи.

— Ти не казала, що вечеря вже готова! — підняла голову Рада.

— Я десять хвилин тому всіх покликала до столу! Щоб за секунду матеріалізувалась на кухні!

 Рада засміялася і за допомогою магії змусила прилетіти до рук склянку з водою.

— Я тобі забороняю користуватись у моєму домі магією! — крикнула тітка Мері. Перед тим, як склянка торкнулася руки племінниці, вибила її. Вміст склянки бризнув дівчині в обличчя. Та, підскочивши, скинула руку і виплеснула воду що залишилася на тітку.

 — Ти мені заздриш! Тому що я чарівниця, а ти інородка! Тобі ніколи не зрозуміти, як це — чаклувати!

— Причому тут це? Я б на твоєму місці не хвалилася своєю силою та своїм родом! Прийде час, і ти проклянеш свою удачу! А я й без магії чудово жила! — на останніх словах Марія Федотівна наголосила, показуючи, що йдеться про період до появи в її будинку Ради.

Дівчина прикусила губу і блиснула зелено-блакитними очима. Плюнувши, тітка Мері розвернулася і пішла на кухню. Зрадівши, що нарешті залишилася сама, Рада знову повернулася до книги. Але дуже засмутилася, побачивши, що сторінка, яку вона щойно читала, виявилася порожньою, наче там ніколи нічого й не було. Вилаявшись, Рада почала перегортати сторінку за сторінкою, але нічого схожого на те, що вона прочитала, так і не знайшла.

Дівчині не вдалося дізнатися, де можна знайти цих перевертнів і що це за страшне прокляття, яке нависло над її родом. Їсти вже не хотілося, але Рада, щоб ще більше не злити тітку, таки пішла на кухню.

Марія Федотівна та Михайло Олексійович сиділи за столом і вже пили чай. Не кажучи жодного слова, Рада наклала собі в тарілку картоплі та мовчки сіла їсти. Але навіть зараз із думок не йшов таємничий родовий особняк. 

"Де він знаходиться? Наскільки він великий? Як його знайти? І, нарешті, що за прокляття таке?”

* * *

Дні тяглися повільно. Рада більшість часу просиджувала в будинку чи у дворі, співаючи пісні під гітару.

За відсутності родичів вона сама готувала собі обід і знову поверталася до пісень чи читання чарівної книги.

За два дні Рада так і не з'ясувала, як можна відшукати перевертнів, які могли знати про особняк. У "Ала ін Рал" було дуже мало інформації. Скільки Рада не запитувала, книга не відповідала.

Підігнувши ноги, дівчина сіла на підлогу і поставила перед собою кришталеву кулю. Внизу на ньому було дванадцять маленьких кнопок: десять із цифрами та дві, щоб прийняти відповідь та вимкнутись. Набравши номер 46-111-20, Рада потерла долоні, чекаючи, коли відповість Рита.

— Привіт, Велл! Як у вас справи? Що новенького?

Світловолоса дівчина в кулі загадково посміхнулася.

— Ти пам'ятаєш хлопця з сьомого курсу? Ну, староста факультету Воруч? Ми ще з ним колись ходили у кіно. Він запропонував мені зустрічатися!

Слухаючи радісні вигуки подружки, Рада кивала, хоч уже встигла забути хлопця, про якого зараз говорила Рита. З ким тільки вони у кіно не ходили.

— Рада за тебе! Скажи, а як давно ти була у бібліотеці Резенфорда?

— Де? — Рита не одразу зрозуміла питання. — Ти ж знаєш, що я там майже не буваю! А навіщо вона тобі?

— Мені потрібно з'ясувати дещо про перевертнів!

— Ого! Там, де ти живеш, водяться перевертні, і ти хочеш боротися з ними? — хихикнула Рита.

— Скоріше навпаки! Ну, а Віола? Вона хоч іноді там з'являється?

— Хіба що в історичному відділі! Але я можу їй передати твоє прохання. Вона миттю знайде те, що тобі потрібне!

— Це було б дуже добре! Нехай знайде інформацію про компанію «Чорний лис», вони будували особняк моїй пра-прабабусі. Це потрібно мені найближчим часом!