Влада Клімова - Промені мого дитинства, Влада Клімова

Тімка в запалі щиро вилаяв мене за походеньки в густій траві й сповістив, що цього часу гадюки сповнені отрути, через шлюбний період, а я полізла гратися долею до кущів! Десь, колись, на уроках природознавства я ж читала про це. Але наразі, зачарована краєвидом, мало не втрапила до справжньої біди.

Потім захисник обтрусив з мене траву, зібрав квіти й повернув до рук. Окрім травми я ще відчувала всередині тіла адреналін і шкодувала, що наш вояж до лугів спричинив смерть живої істоти. Адже це був її світ, а ми вдерлися й захищаючись, відібрали саме існування на землі. Це було несправедливо! І чому зі мною завжди трапляються якісь неправильні історії?

Хлопчина вирішив їхати звідти, адже в гущині могли ховатися й інші родичі плазуна, а він не мав бажання наражати мене на нові неприємності. Чи можливо теж шкодував, що в стані афекту, відібрав чиєсь життя? Не дивлячись на свій гарячий характер – хлопець він доброзичливий.

Звісно, нікому окрім Вас я цю історію довго не розповідала. А ще запам'ятала на все життя: ніколи не лізти до високої трави в районі водойм і взагалі обачність та розум треба не просто зберігати в голові, а  інколи користуватися ними.

І не дивлячись на той жахливий екстрим, я почала тепер часто зникала з дому, щоб поганяти з Тімкою на байку. Скоро він освідчився мені в коханні та зізнався, що ця біда з ним давно. Просто внутрішнє благородство не дозволяло йому заважати моєму навчанню. А ще йому скоро до війська. Та коли вже трапилася нагода – мовчати не зміг.

Навколо вирувало літо й під палким сонцем я закохалася в гарячі очі свого захисника. Пам'ятаю, в шостому класі в мене вже був «роман» з однокласником. Той хлопчик читав мені вірші й дарував проліски навесні. Але він зник з мого життя та наразі здавалося, що з нами відбувається щось справжнє й неповторне.

Невблаганні події восени розкидали нас з Тимофієм у різні боки. Я повернулася до навчання, а він пішов виконувати священний обов'язок українця й склав присягу на вірність Батьківщині, десь під Харковом.

Наше листування нагадувало епічну поему Кохання та залишилося в пам'яті, як чиста сторінка з юності. А почалося все з випробувань швидкості новенького байка та нерівним двобоєм отруйної змії з моїм закоханим сусідом.

Ті події давно пішли в небуття, але кожного разу, коли я з родиною вибираюся на пікнік і чую неповторний спів життя у високій траві – відразу пригадую літній день, швидкість, бідолашну гадюку й закоханий погляд, що сяє на мені.

Можливо саме відтоді я невтомно стверджую, що світом керує Кохання. Ось і цю замальовку написала для щасливих і зневірених та, з посмішкою, пригадала голоси веселих цвіркунів.