Анна Джейн - Кров і попіл, Анна Джейн

Лео поклав записку на стіл.

— Зрада серед своїх, — тихо сказав він. — Що ти скажеш, Марко?

Той, мовчки дивлячись на папір, відкинув голову назад, закрив очі, наче намагаючись знайти у своєму розумі щось, що врятує ситуацію. Але жодної відповіді не було.

— Я не знаю, що ти хочеш почути. Це не я. Але я можу тобі сказати одне — Карло зник. Його не буде.

Лео відчув, як його серце затупало, а в голові промайнули думки про те, що все, що він побудував, може бути зруйноване одним рухом. Вони вже не були командою. І навіть якщо це був результат зради Марко, вони вже не могли зберегти братство.

— Ти не можеш бути впевнений, — сказав Лео, затримуючи дихання. — І я не можу бути впевнений у тобі.

Марко зробив один крок назад, його обличчя стало ще жорсткішим.

— Ти що, хочеш мене вбити? — запитав він, намагаючись тримати емоції в руках. — Ти думаєш, що я продався? Можливо, я — останній, хто готовий тобі допомогти.

Лео відчував, як між ними наростає прірва. Весь цей час Марко був лише зброєю, яка могла повернутися проти нього. І саме зараз, коли вони стояли на межі, він розумів, що більше не було виходу. Йому потрібно було зробити вибір.

У той самий час, коли Лео розмірковував, хто зрадив його, Софія, що залишалась його союзником, почала грати свою гру. Її повільне зближення з Карло не було випадковим. Вона не просто журналістка, що мала свої мотиви. У її погляді була ціла історія, прихована від Лео. Він почав відчувати, що вона грає свою роль, і що його довіра до неї може стати найбільшим помилковим кроком у всій його кар'єрі.

З кожним днем Лео все більше переконувався, що в цьому світі не було місця для справжніх союзників. Всі мали свої інтереси, і кожен чекав моменту, щоб зрадити, навіть якщо це означало знищити самого себе.

В ніч, коли Лео стояв на порозі остаточного рішення, його розум вже майже втратити контроль. Він бачив, як темні тіні зради починають огортати його життя. Всі ці роки, коли він прагнув вивести сім'ю з тіні, стали лише дорогим уроком — він втратив свою людяність, шукаючи вірних союзників, а отримав лише зраду.

У кабінеті, поки його люди готували наступний крок, Лео тихо сидів за великим дерев'яним столом, поклавши перед собою карту міста, схеми можливих рухів клану Россі і документи, що стосувались внутрішніх справ його сім'ї. Це був його план: кожен крок мав бути ретельно продуманим, адже зараз він вже не міг покладатися на близьких, особливо на тих, кого вважав друзями.

Телефон у руках раптом зазвонив.

— Лео, це я, — сказав голос на іншому кінці, знайомий і водночас чужий. — У нас новини.

Це був Ліонель.

— Що сталося? — спитав Лео, спостерігаючи за тим, як тіні від свічок на столі колихаються під його пальцями.

— Карло не тільки зник, — продовжував Ліонель. — Він забрав всі важливі документи. Звідки йому було знати, що ми шукаємо зрадника?

Лео стиснув зуби. Це було ще одне підтвердження його підозр. Карло не просто втік. Він вів свою гру, і вона була набагато складніша, ніж він міг уявити.

— Де він зараз? — запитав Лео, спокійно.

— Поки що немає точних даних, але ми виявили, що він контактирує з одним з представників Россі. Вони планують щось велике. Ми думаємо, що це може бути його останній хід, — повідомив Ліонель.

Лео відкинув трубку. Його нерви здавалися на межі, але у глибині душі він розумів, що це була лише частина гри. Йому не залишалося часу на переживання. Він мав діяти.

Водночас, Софія продовжувала своє розслідування, підходячи до нього все ближче. Її зв'язки з Карло починали проявлятися ще чіткіше, і Лео вже не міг ігнорувати факт, що вона, можливо, була більше, ніж просто журналістка. Вона була частиною його ворогів.

Однак у нього не було вибору. Софія продовжувала здобувати інформацію про слабкі місця клану Мартеллі. Вона була віддана своїй місії, і навіть коли її серце відчувало біль від зради, це не зупиняло її. Для неї це було питанням моралі, а для Лео — питанням виживання. Вони вже давно не були партнерами, і все, що залишалося — це виконати гру до кінця.

Він вирішив діяти.

Вечір настав швидко. В цей час Лео вирушив до складу, який став для нього останньою надією. Вже кілька годин безперервно він готував своїх людей до наступного кроку — зустрічі, що мала відкрити всі карти. Марко, який зник кілька днів тому, повернувся, але тепер він був зовсім не тим другом, якого Лео пам'ятав.

Марко не приховував своєї холодної впевненості. В його очах не було ані жодних сумнівів, ані страху. Це було ще одним сигналом того, що все йшло за планом. Планом, який він, можливо, навіть не сам створював.

Лео знав, що сьогодні вони мають вирішити все. На карту було поставлено не лише ім’я Мартеллі, а й життя тих, кого він любив.

Секунди змінювалися хвилинами, коли на складі нарешті зібралися всі учасники майбутньої операції. Лео мав одну мету — знайти і знищити зрадників, і незалежно від того, хто ними був, він був готовий вжити необхідних заходів.

Марко і Ліонель стояли поруч, готові до бойових дій, коли вони отримали сигнал від охоронців, що один із постачальників Мартеллі втратив зв'язок. Вони мали йти далі. Усі були в боєвому режимі, і Лео був готовий до того, щоб усі зради і болі нарешті закінчилися.

Лео не розумів, що саме її було в пастці. Софія виявилася в числі тих, хто міг бути використаний як гарматне м'ясо для маніпуляцій з боку Россі. Її ще не було в групі, але він не міг дозволити їй знову стати невинною жертвою. Її відсутність змусила його діяти ще рішучіше, ніж будь-коли.

Він зрозумів, що ця гра стала вищою за будь-які союзницькі угоди. І навіть якщо Софія все це витримає, Лео все одно готовий знищити все на своєму шляху.

Ніч знову стала його союзником. Тіні затягли місто, на вулицях не було ні душі. Лео сидів у своєму кабінеті, обмірковуючи кожен крок, кожен рух своїх людей. Він відчував, що не може дозволити собі жодної помилки. У нього вже не було місця для вагань чи страху.