Анна Джейн - Кров і попіл, Анна Джейн

У дверях з’явився Ліонель. Його вираз обличчя був серйозним, навіть настороженим.

— Ми отримали повідомлення, — сказав він, витягуючи з кишені листа. — Це від Карло. Він хоче зустрітися.

Лео підняв погляд, на його обличчі застигла невидима усмішка, що більше нагадувала загрозу. Він уже знав, що Карло був не просто зрадником. Це була гра, яка йшла набагато глибше.

— Зустріч, кажеш? — повторив Лео, піднімаючись із-за столу. — Де саме?

— В старому складі, на околиці міста. Місце, де ми звикли проводити останні угоди, — відповів Ліонель, не приховуючи занепокоєння. — Мені здається, що це пастка.

Лео стояв тихо кілька секунд, важко замислюючись. Він не був готовий до того, щоб піддатися на чиїсь маніпуляції. Всі ці роки, переживши зраду і жорстокі втрати, він навчився розрізняти, коли хтось намагається маніпулювати ситуацією.

— І все ж ми підемо, — вирішив Лео, зібравши всі необхідні сили. — Але я буду готовий до всього. Ми покажемо йому, хто тут справжній лідер.

Місто залишалося спокійним. Тільки пізно вночі його вулиці наповнювалися гудінням машин і шурхотом підвищеної напруги. Лео відчував, що все наближається до свого кульмінаційного моменту.

У складі було темно і тихо. І хоча це було давно забуте місце, його спокій насторожував. Всі будівлі були покинуті, і навіть стіни здавалися занедбаними, немов чекали чогось великого.

Лео зупинився на порозі, відчуваючи присутність Карло. Він і його люди вже були тут.

— Ти тут, — сказав хтось із темряви, коли двері тихо відчинилися.

Це був Карло, стоячи з тінями за спиною. Але щось у його погляді змінилося, не було тієї самовпевненості, яку Лео знав раніше. Здається, все почало виходити з-під контролю.

— Відкривай, — Лео зробив перший крок уперед, його голос був холодним, мов лід.

Карло підійшов ближче, простягаючи руку в бік однієї з підсвічених ламп, що висвітлювала кут складу.

— Не так все просто, як ти думаєш, — сказав він, повернувши голову в бік тіней.

Того ж миті кілька пострілів пронеслися через кімнату. Лео та його охорона, уже готові, кинулися за укриття. Вогонь і вибухи заповнили повітря.

Лео відскочив від кулі, що пройшла ледь не повз. Його серце билося швидше, адреналін ріки ринув у кров. В його мозку не було місця для сумнівів — це була битва за все. Всі ті роки прихованих змов і підступів тепер вибухнули в його обличчя.

Карло зник у темряві, залишивши Лео з його людьми. Його удар був блискавичним, і не було часу для роздумів.

— За мною! — закричав Лео своїм людям. — Не давайте їм жодного шансу!

Далі була лише битва. Лео відчував кожен постріл, кожну хвилю страху. Кожна втрата — це ще один крок до перемоги. Але він не міг дозволити собі сумніви, адже зрада Карло була лише початком. Все те, що здавалося простим, тепер стало складним.

Після кількох годин бою, коли шляхи були вщент заблоковані, Лео та його люди потрапили до ворожого командного пункту, де сховався Карло.

— Ти думав, що можеш обдурити мене? — Лео стояв прямо перед ним, його голос був непереможним.

Карло не відповів. Під його очима можна було помітити ті самі підозри, які охоплювали і Лео. Його власні вчинки поглинули його.

— Ти дійсно змінився, — додав Лео з більшим спокоєм, ніж він очікував. — Ти обрав свою сторону. І тепер тобі залишилося тільки розплачуватися за це.

Карло спробував підняти руку, але було вже пізно. Лео мав один-єдиний шанс, і він не проминув його.

Куля вирішила все. І хоча Карло був зрадником, він не став би мертвим, якби це не було остаточним рішенням для обох.

Залишок шляху ще не був відомий. Але тепер Лео мав стати справжнім лідером.