Кирило Легович - Годинник почуттів, Кирило Легович

-Мітя, а не хочеш зайняти місце Марка? 

-А в мене вибір є? 

-Хаха, звичайно є. Значить, тоді ти у нас заміниш Марка на змаганнях. Прийдеш тоді до мене на перві, я тобі поясню і розкажу, що треба робити. Тепер перейдемо до репетицій. Значить у вас який наступний урок?  

-Географія, - відповіла Аліна.  

-Чудово! Я тоді скажу Оксані Володимирівній, що заберу команду на репетицію. Ну а зараз, переходимо до нашої теми, що в підручнику!  

 Урок пройшов непомітно, і як тільки продзвенів дзвінок, команда піднялася на третій поверх разом з Надією Ігорівною до актової зали, де будуть відбуватися репетиції і самі змагання. Всю наступну годину  вини ходили по малій сцені, роблячи ефектний вихід, для враження майбутнього журі. Проводили сценки та  пісні про правила пожежної безпеки. Це дуже зморювало молодий організм, тому коли пролунав дзвоник Надія Ігорівна відправила їх на перерву. 

-Ви зараз йдете на перерву, - промовила Надія Ігорівна, - а потім продовжимо на наступному уроці. До речі, який він  вас? 

-Геометрія, - відповів Костя. 

-Ну добре.  Я поговорю з вчителькою, вона зрозуміє, тому не змушую вас чекати, ідіть, відпочивайте, і весь наступний урок ви будете повторювати те, що ми щойно пройшли тільки без мене. Я  сподіваюся, ви діти дорослі, розумієте що до чого і як себе поводитися. 

-Звичайно!- з гордістю промовив Мітя.  

 Надія Ігорівна пішла, а конкурсанти розбіглися хто куди: хтось в магазин, хтось по особистім справам, а хтось купити булочку з маком у сусідньому кіоску місцевої випічки. Однією із таких була Аня. Вона разом з Кірою щоразу на великій перевів йдуть купити собі чогось смачненького. Для них це був наче ритуал, який закріплював їхню дружбу. 

-Що на географії було, - запитала Аня у Кіри, кусаючи булку з маком по дорозі до школи. 

-Та нічого нового. Оксана Володимирівна знову кричала на нас всіх. 

-А чому?  

-Бо ми шумимо в класі, не слухаємо вчителя. 

-Як зазвичай. 

-Ще б пак! Я сиділа з Соломією, ну і та не змогла найти в контурній карті позначення. Вона кричить на мене, типу: «Кіра, йоханий бабай, знайди мені це позначення». Соломія бісиця, я також, і тут Оксана Володимирівна: «Ви чого кричите на весь клас?», а ми їй кажемо, що позначення не зможемо знайти. 

Тоді  вона так спокійним голосом знаходить нам його, і така: «Ну все, дівчатка, пишіть». Одним словом, був повний капець.  

-Оооо! Ну це база! - зі сміхом відповіла Аня, пережовуючи булку. 

-Ань, а у вас що на репетиції було? 

-Нічого цікавого. По сто разів репетируємо номери, пісні.  

-Зрозуміло, - відповіла Кіра. Вона хотіла замовкнути. Та раптово її вуста заговорили від імені душі. - Ань, а як там Костя?  

-Костя? Костя як Костя. Ну звичайно,  щось там і витворяв смішного, але… 

 Аня замовкла. Вона побачила Кіру, котра дивилася на неї з певним захватом. 

-Подруго, стій! - зупинилась Аня і почала  говорити до Кіри зацікавленим тоном - Чому ти запитуєш про Костю? 

-Просто цікавлюся, - різко, без жодного акценту відповідала Кіра. 

-Та щось не віриться мені! Так, кажи: подобається Костя? 

 Кіра стояла як вкопана і не знала, що відповісти. Дівчина поглянула на зелену траву, а потім на небо, де невеличкі хмари закривали сонячні промені. 

-Ааа! Ну, як я і здогадувалася... І давно вже?  

Кіра поправила волосся, поглянула на Аню. Сонячні промені виходили з хмари; тепло огорнуло її щоки. Вона підійшла впритул до подруги, і тихим голосом кинула відповідь: 

 -Так. Так! Він мені подобається. 

-Що серйозно? - Аня навіть подавилася шматком булки від справдження її здогадів. - Подруго! Я... я... така рада! Боже, ви такі ідеальні... 

Анна припинила радісну репліку, побачивши сором’язливий погляд подруги. Вона взяла Кіру за руку, і швидким кроком попрямувала до школи. 

-Тоді стає все ясно: ось чого ти весь минулий тиждень така нахмурена ходила. 

-Ну, я про це з тобою хотіла поговорити, - веселим голосом і радісними очима, вона порушила свою тишу. 

-І ти оце мовчала? 

-Та послухай! Костя непоганий хлопець. Скоріше, він мені просто подобається. До справжнього кохання ще далеко. 

-Я просто у стані шоку. Замеренко Кіра Ростиславівна. А як звучить! Дітей знаєш як звати буде? 

-Не смішно, Аню! - вона легеньку ляснула подругу по плечу. - Так, він мені подобається, але чи подобаюся я йому? 

-Не хвилюйся, сподобаєшся! Я допоможу тобі, Замеренко Кіро.