Лілу - Шлях чарівника: як маленька мрія привела до великого дива, Лілу

Шепіт Древнього Кола

Після зустрічі з Деревом Знань Марк почувався інакше. Ліс став для нього не просто таємницею, а живим союзником. Він почав помічати те, що раніше вислизало від його погляду: трепіт тонких гілок на вітрі, легке похитування трав, ледь чутне дзижчання комах. Усе це здавалося частиною єдиного великого ритму, яким ліс ділився з ним.

Мандруючи далі, Марк раптом відчув, як його посох почав нагріватися. Світло, що виходило від нього, змінилося на м’який сріблястий відтінок, а перед хлопчиком з’явилася вузька стежка, майже невидима серед густих заростей. Вона нагадувала забутий шлях, прихований від звичайних очей. Серце хлопчика стислося від передчуття — попереду чекало щось важливе.

Стежка вела його все глибше, аж поки дерева навколо не стали вищими й старішими, їхнє коріння перепліталося, утворюючи мости й східці.

Незабаром Марк вийшов на відкриту галявину, оточену кільцем високих каменів, вкритих древніми рунами. Це місце виглядало так, ніби час тут зупинився. Посередині кам’яного кола горіло слабке, але стабільне світло — прозоре полум’я, яке не обпалювало, а ніби кликало до себе.

Щойно Марк ступив усередину кола, полум’я заговорило. Його голос був м’яким, наче шелест листя, але глибоким, як відлуння в печерах:

— Ти увійшов у Древнє Коло. Це місце зберігає спогади лісу та сили, що створили його. Ти шукаєш силу мага, але чи готовий ти прийняти жертви, які стоять за нею?

Марк, трохи здригнувшись, але не відступаючи, зробив крок уперед. Він згадав слова Книжника: магія вимагає не тільки знань, а й щирості.

— Я готовий, — твердо сказав він. — Я хочу вчитися.

Полум’я злетіло вгору, і в центрі кола почали з’являтися образи.

Навколо Марка ніби ожила картина минулого: люди, які захищали ліс від руйнівників, маги, що сплітали закляття з вітрів і води, і навіть сама природа, що поверталася до життя завдяки їхнім зусиллям. Потім образи змінилися: він побачив темні постаті, руйнування, жадібність, що поглинала все навколо. Ліс шепотів йому, що магія — це сила, яка може як зцілювати, так і нищити.

— «Ти готовий прийняти свою силу, знаючи, що кожна помилка може принести біль?» — запитало полум’я.

Марк глибоко вдихнув і зробив крок уперед.

— Так, я готовий. Якщо я буду вчитися, я зможу захистити інших і зробити світ кращим.

Полум’я ослабло й зникло, а замість нього в центрі кола з’явилася невелика чаша з каменю. Вона була наповнена прозорою водою, яка іскрилася, як зоряне небо.

— «Випий цю воду, щоб прийняти знання лісу. Вона покаже тобі шлях, але не обдурить: лише твоє серце стане провідником істини.»

Марк, відчуваючи трепет і повагу, підняв чашу. Вода була прохолодною й дивовижно легкою, наче вона текла прямо з самої природи. Коли він зробив перший ковток, світ навколо нього спалахнув: він відчув, як ліс шепоче йому таємниці, як давні руни оживають, розповідаючи про магію стихій, і як земля під його ногами стає частиною нього самого. Він більше не був просто хлопчиком, що заблукав у лісі. Він став частиною цього світу.

Коли видіння зникло, Марк помітив, що його посох змінився. На його верхівці з’явився сяючий символ, що нагадував одну з рун на каменях кола. Це був знак, що ліс прийняв його.

Шлях продовжувався, але Марк знав, що тепер він не самотній. Ліс був із ним, а попереду чекало ще більше випробувань.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍