Сол Беллоу - Дар Гумбольдта

проблеми алкоголем і заїдав їх піґулками, геній, депресивний маніяк, умілий інтриган, взірець успішної людини, Гумбольдт колись писав дивовижно розумні й прекрасні вірші, але що він зробив за останній час? Чи вилив він ті величні слова й пісні, що їх носив у собі? Ні. Ненаписані вірші його вбивали. Він укрився у цьому місці, що часом здавалося йому Аркадією, а часом пеклом. Та навіть сюди долинали чутки про те, що говорили про нього наклепники — інші письменники та інтелектуали. Він злостився, але, здавалося, не чув того, що сам казав про інших, як він усіх ганив. Він снував фантастичні інтриги. А зараз перетворювався на одного з видатних самітників. Але він не збирався ним бути. Він хотів вести активне життя, бути соціальною істотою. Це виказували його плани і проекти.

Покладав великі сподівання на Едлая Стівенсона[29]. Вважав, якщо Едлай зможе обійти Айка[30] у листопадових виборах, Культура посяде належне їй місце у Вашингтоні.

— Тепер, коли Америка — світова держава, з філістерством покінчено. Зараз воно стало політично небезпечним, — сказав він. — Якщо переможе Стівенсон, переможе література — переможемо ми, Чарлі. Стівенсон читає мої вірші.

— Звідки ти знаєш?

— Я не можу тобі зараз цього сказати, але в мене є зв’язки. Стівенсон бере з собою мої балади у передвиборчі поїздки. Інтелектуали набувають ваги у цій країні. Демократія нарешті починає творити цивілізацію у США. Ось чому ми з Кетлін покинули Ґринвіч-Вілледж.

На той момент він уже став багатієм. Поселяючись у відлюдній глибинці, серед бідняків, відчував, що крокує в ногу з Америкою. Така принаймні була його легенда. Але були також й інші причини для переїзду — ревнощі, сексуальні фантазії. Одного разу він розповів мені довгу й заплутану історію. Батько Кетлін намагався відняти її у Гумбольдта. Перед тим, як вони побралися, старий забрав її й продав одному з Рокфеллерів.

— Одного дня вона зникла, — повідав мені Гумбольдт. — Сказала, що йде до французької пекарні, й пропала майже на рік. Я найняв приватного детектива, але можеш собі уявити, до яких заходів безпеки вдаються Рокфеллери з їхніми мільярдами. Вони навіть мають тунелі під Парк-авеню.

— Котрий же з Рокфеллерів її купив?

— «Купив» — ось що головне. Її продав власний батько. Ніколи більше не всміхайся, читаючи в недільних додатках про біле рабство.

— Думаю, це було супроти її волі.

— Вона дуже поступлива. Ти ж бачиш, вона — як голубка. Цілком кориться тому мерзенному старигану. Він сказав: «Іди», — і вона пішла. Можливо, це було її власне бажання, що батько просто дозволив втілити…

Мазохізм, звісно. Частина Душевної Гри, що її Гумбольдт вивчав за працями сучасних спеціалістів, гри, набагато вишуканішої й гострішої за будь-які патентовані салонні розваги. В своєму сільському будинку Гумбольдт лежав на дивані, читаючи Пруста й розмірковуючи над мотивами Альбертини[31]. Він рідко дозволяв Кетлін самій їздити до супермаркету. Ховав від неї ключ запалення і тримав якнайдалі від людей.

Він досі був вродливим чоловіком, Кетлін його обожнювала. Проте тут, у селі, Гумбольдта мучили страхи, пов’язані з його єврейським походженням. Він був людина Сходу, а Кетлін — християнська дівчина, і він боявся. Припускав, що Ку-клукс-клан може спалити хрест на його подвір'ї чи вистрелити в нього крізь вікно, поки він читатиме Пруста або задумуватиме якийсь скандал. Кетлін казала мені, що він шукав під капотом «б’юїка» міни-пастки. Не раз Гумбольдт пробував домогтися від мене зізнання, що я маю такі ж страхи щодо Деммі Вонґел.

Сусід-фермер продав йому сирі дрова. Вони диміли у маленькому каміні, коли ми сиділи за вечерею. На столі стояв таріль із обпатраним скелетом індички. Пляшки з вином і бляшанки з пивом швидко порожніли. На десерт був кавовий торт і підтале кленово-горіхове морозиво. Ледь чутний сморід вигрібної ями заповзав крізь вікно, а газові балони скидалися на срібні артилерійські снаряди. Гумбольдт казав, що Стівенсон — це людина справжньої культури, перша з часів Вудро Вільсона. Та все ж Вільсон поступався у цьому сенсі Стівенсону й Абрагаму Лінкольну. Лінкольн добре знав Шекспіра і цитував його у переломні моменти свого життя.

Ніщо не цінне в смертному житті,

Все іграшки…[32]

Лежить Дункан в могилі,

Пропасниці позбувшись життьової[33].

Такі були пророчі слова Лінкольна саме тоді, коли генерал Лі був готовий здатися. Американські колоністи ніколи не боялися поезії. Саме Великий Бізнес зі своїм страхом жіночності, саме євнухоподібне духовенство, яке капітулювало перед брутальною мужністю, перетворили релігію й мистецтво на забавки для слинявих слабаків. Якщо вірити Гумбольдту (а я йому не повірив), Стівенсон був аристотелівською людиною великої душі. За його правління члени Кабінету міністрів цитували би Єйтса і Джойса. А в новому об’єднаному комітеті начальників штабів знали би Фукідіда. З Гумбольдтом радились би стосовно послання «Про становище в країні», що президент його щороку подає конгресові. Він збирався стати Ґете нового уряду й побудувати Веймар у Вашингтоні.

— Чарлі, поміркуй, що ти хотів би робити. Щось у Бібліотеці Конгресу для початку.

Кетлін сказала:

— По телебаченню цікава програма. Старий фільм із Белою Луґоші[34].

Вона бачила, що Гумбольдт занадто збуджений і не засне цієї ночі.

Гаразд, ми увімкнули фільм жахів. Бела Луґоші виконував роль божевільного вченого, який винайшов синтетичну плоть. Він приліпив її собі на обличчя, створивши моторошну маску, і вривався так до кімнат вродливих дівчат, які верещали й непритомніли. Кетлін, винахідливіша за всяких учених і прекрасніша за будь-яку з тих актрис, сиділа із загадковим, відсутнім напівусміхом на веснянкуватому обличчі. Кетлін була сновида. Гумбольдт оточив її атмосферою цілковитої кризи Західної Культури. І вона пішла спати. Що ж їй іще лишалося робити? Я розумію ці декади сну. Добре знаюся на цьому. Тим часом Гумбольдт ніяк не міг вгомонитися. Він прийняв амітал, щоби послабити дію бензедрину, який він запив джином.

Я вийшов надвір, щоб прогулятися на холоді. Світло лилося з будинку на вибоїни і канави, на горбок, порослий дикою морквою та жовтозіллям. Звідкілясь долинало дзявкотіння собак, а, може, й лисиць. Холодне світло зірок пронизувало небо. Крізь вікна було видко мерехтливі постаті на екрані, божевільний